провідний консультант системи «Експертус Медзаклад»
Із 1 жовтня 2023 року запрацював Закон України «Про систему громадського здоров’я» від 06.09.2022 № 2573-IX. Що передбачає новий закон? Читайте в статті
Із 1 жовтня 2023 року запрацював Закон України «Про систему громадського здоров’я» від 06.09.2022 № 2573-IX (далі — Закон № 2573), через 12 місяців з дня набрання ним чинності. Документ оприлюднено в газеті «Голос України» від 30.09.2022 № 201, однак введення його в дію відбулося лише через рік, тобто 1 жовтня 2023 року. Водночас втратив чинність Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII.
Закон № 2573 створює комплексну систему громадського здоров’я для інтеграції її в європейську мережу відповідно до світових стандартів. Зупинимося на його деяких аспектах.
Відповідно до визначень Закону № 2573:
Громадське здоров’я — сфера знань та організована діяльність суб’єктів системи громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя.
Система громадського здоров’я — комплекс інструментів та заходів, що здійснюються суб’єктами системи громадського здоров’я та спрямовані на захист і зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.
Завдання та оперативні функції системи громадського здоров’я
Основними завданнями системи громадського здоров’я визначається організація та забезпечення виконання оперативних функцій громадського здоров’я.
Оперативними функціями системи громадського здоров’я є:
епідеміологічний нагляд, а також оцінка, спостереження та контроль за показниками і чинниками, що впливають на здоров’я населення;
моніторинг, готовність і своєчасність реагування на небезпечні чинники, події та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я;
захист здоров’я населення;
зміцнення здоров’я населення, у тому числі вплив на детермінанти здоров’я;
розроблення, затвердження та імплементація процедур і політик, які позитивно впливають на детермінантни громадського здоров’я;
використання правових та управлінських інструментів для профілактики хвороб і покращення стану здоров’я населення;
ефективне запобігання виникненню хвороб та мінімізація їх випадків;
стратегічне керівництво в інтересах здоров’я та епідемічного благополуччя населення;
розбудова ефективної системи громадського здоров’я та її кадрове забезпечення;
організаційне та фінансове забезпечення системи громадського здоров’я, що передбачає рівний та справедливий доступ до послуг у сфері громадського здоров’я;
інформаційно-роз’яснювальна робота, комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я та благополуччя населення;
наукове забезпечення системи громадського здоров’я;
підтримка реалізації ініціатив, що позитивно впливають на здоров’я населення, на місцевому рівні.
На національному рівні Законом № 2573 передбачено функціонування головної експертної установи, якою визначено державну установу «Центр громадського здоровʼя МОЗ України».
На рівні кожної області ключовою інституцією є центри контролю та профілактики хвороб (ЦКПХ), які виконують функції щодо протидії спалахам інфекційних хвороб, реагування на надзвичайні ситуації, забезпечують епіднагляд та організовують проведення імунопрофілактики населення.
З 1 жовтня ЦКПХ будуть повноцінно відповідати усім вимогам ЄС — стосовно готовності, реагування, профілактики.
Суб’єктами відносин у сфері громадського здоров’я є:
Кабінет Міністрів України;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я – Міністерство охорони здоров’я України;
головна експертна установа у сфері громадського здоров’я – Центр громадського здоров’я МОЗ України (далі – ЦГЗ);
органи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері :
Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,
Державна служба України з питань праці;
інші органи державної влади;
центри контролю та профілактики хвороб, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
наукові установи;
Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;
заклади охорони здоров’я, фізичні особи – підприємці, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;
установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони та військового будівництва, охорони громадського порядку, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України;
міжнародні організації;
інші юридичні особи, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, які здійснюють діяльність на території України.
Для вивчення, оцінки і прогнозу епідемічної ситуації, виявлення причинно-наслідкових зв’язків між станом здоров’я населення та впливом на нього факторів середовища життєдіяльності, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття своєчасних та ефективних управлінських рішень у сфері громадського здоров’я здійснюється епідеміологічний нагляд.
Стаття 16 Закону № 2573 визначає напрямами епідеміологічного нагляду:
⚡ Структура та функції відділу з інфекційного контролю ⚡ Організовуємо епіднагляд ⚡ Повідомляємо про пацієнтів з інфекційним захворюванням ⚡ Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій
Заклади охорони здоров’я (ЗОЗ) усіх форм власності та фізичні особи – підприємці (ФОП), які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, здійснюють реєстрацію та ведення обліку інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти та оперативне (екстрене) повідомлення до центру контролю та профілактики хвороб відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
ЗОЗ та ФОП, у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу, зобов’язані:
вжити заходів для його ізоляції,
надати медичну допомогу,
організувати (за необхідності) проведення поточних дезінфекційних заходів,
терміново повідомити центр контролю та профілактики хвороб відповідної адміністративно-територіальної одиниці,
організувати (за необхідності) госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров’я.
УВАГА! У разі виявлення особливо небезпечної або небезпечної інфекційної хвороби та неможливості дотримання вимог безпеки для хворого, інших пацієнтів і працівників закладу охорони здоров’я необхідно організувати госпіталізацію хворого до іншого закладу охорони здоров’я, що відповідає зазначеним вимогам (пункт 4 ст. 18 Закону № 2573).
Медичні працівники зобов’язані надавати хворим на інфекційні хвороби і носіям збудника інфекційних хвороб та (або) їхнім законним представникам інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких необхідно дотримуватися з метою недопущення поширення захворювання.
Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та носії збудника таких інфекційних хвороб мають бути попереджені про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи таких хворих або носіїв збудника інфекційних хвороб вноситься відповідний запис, який підписують лікуючий лікар, хворий на інфекційну хворобу, носій збудника інфекційної хвороби та (або) його законний представник (пункт 5 ст. 18 Закону № 2573).
УВАГА! Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, порядок госпіталізації, лікування та медичного нагляду за хворими на такі інфекційні хвороби, контактними особами та носіями збудника таких інфекційних хвороб, умови їх перебування у відповідних закладах охорони здоров’я та наукових установах встановлюються МОЗ (пункт 6 ст.18 Закону № 2573).
Умови і розмір оплати праці, додаткові соціальні гарантії для медичних та інших працівників, які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби, працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов’язані з високим ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються відповідно до законодавства. (ст.19 Закону № 2573).
Питання про встановлення карантину порушує МОЗ перед Кабінетом Міністрів України, за поданням Головного державного санітарного лікаря України.
УВАГА! Карантин встановлюється, продовжується та скасовується Кабінетом Міністрів України (стаття 21 Закону № 2573).
Карантин встановлюється на строк, необхідний для локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, який не може перевищувати два місяці. У разі неблагополучної епідемічної ситуації КМУ приймає рішення про продовження встановленого карантину.
Рішення про встановлення, продовження, скасування карантину негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються:
відомості про інфекційну хворобу, з метою протидії поширенню якої встановлюється карантин;
територія, на якій встановлюється карантин;
перелік профілактичних, протиепідемічних та інших заходів;
перелік суб’єктів, на яких покладається здійснення контролю за виконанням протиепідемічних, профілактичних та інших заходів.
Протиепідемічні заходи під час карантину мають включати:
особливі умови і режим пересування населення та здійснення господарської діяльності;
підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів);
особливі умови в’їзду та виїзду з території, на якій встановлено карантин;
особливі умови і режим здійснення пасажирських перевезень;
особливі умови і режим перетину кордону іноземцями та особами без громадянства;
особливі умови і режим роботи закладів освіти;
інші заходи, визначені законом.
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування забезпечують на території карантину роботу тимчасових спеціалізованих закладів охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом (спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори), використовуючи для цього приміщення:
закладів охорони здоров’я,
закладів оздоровлення та відпочинку,
закладів освіти та інших закладів.
Порядок створення та функціонування тимчасових спеціалізованих закладів охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом затверджується Кабінетом Міністрів України.
УВАГА! Обов’язковій госпіталізації підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб у випадках, визначених рішенням про встановлення карантину.
На період самоізоляції, обсервації, перебування у спеціалізованих закладах охорони здоров’я працівникам видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірі і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням головного державного санітарного лікаря відповідної області, міста Києва чи Севастополя, Автономної Республіки Крим, якщо в населеному пункті, у закладі освіти, закладі оздоровлення та відпочинку виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційної хвороби.
Обмежувальні протиепідемічні заходи застосовуються до підприємств, що здійснюють види господарської та іншої діяльності, які можуть призвести до поширення інфекційної хвороби.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
Якщо за результатами епідеміологічного нагляду встановлено, що бездіяльність або запровадження недостатніх обмежувальних протиепідемічних заходів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування становить загрозу погіршення епідемічної ситуації, Головний державний санітарний лікар України ініціює скликання невідкладного засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для прийняття відповідних рішень, на яке запрошується представник відповідного органу місцевого самоврядування.
Стаття 23 Закону № 2573 поділяє дезінфекційні заходи на такі види:
профілактичні дезінфекційні заходи — проводяться у житлових, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться не менше двох разів на рік (навесні та восени).
Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться суб’єктами господарювання на підставі відповідних договорів з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або з фізичними особами;
поточні дезінфекційні заходи — систематично проводяться у закладах охорони здоров’я, на об’єктах громадського харчування та на підприємствах харчової промисловості, у приміщеннях масового перебування людей (зокрема на підприємствах побутового обслуговування населення, у закладах освіти, закладах культури тощо), а також у житлових приміщеннях під час перебування в них хворих на інфекційні хвороби чи носіїв збудника інфекційних хвороб. Поточні дезінфекційні заходи проводяться декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації.
Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками відповідних підприємств, установ, організацій, а в житлових приміщеннях — хворими на інфекційні хвороби, носіями збудника інфекційної хвороби, членами їхніх сімей;
заключні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції.
Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних дезінфекційних заходів встановлюється МОЗ, з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції тощо.
Які дезінфекційні засоби можна використовувати
Використовувати можна зареєстровані дезінфекційні засоби, відповідно до Положення про державну реєстрацію дезінфекційних засобів, що затверджене КМУ (стаття 48 Закону).
Стаття 41 Закону № 2573 зазначає, що профілактика інфекційних та неінфекційних хвороб є одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Профілактика хвороб поділяється на:
первинну,
вторинну,
третинну.
Первинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов життєдіяльності людини для запобігання виникненню і впливу факторів ризику хвороб.
Первинна профілактика хвороб може бути масовою або індивідуальною.
Держава забезпечує регулювання та реалізацію, зокрема, таких заходів первинної профілактики хвороб:
заходи імунопрофілактики, у тому числі профілактичні щеплення відповідно до календаря щеплень, та оцінки напруженості імунітету до вакцинокерованих інфекцій;
популяризація активного здорового способу життя з метою профілактики неінфекційних захворювань;
профілактика за епідемічними показаннями та постекспозиційна профілактика у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
медичні огляди та обстеження, інші медико-санітарні заходи щодо первинної профілактики хвороб;
консультування та інформаційно-просвітницька діяльність щодо поведінкових та медичних ризиків для здоров’я;
профілактика хвороб на всіх рівнях медичної допомоги;
заходи профілактики хвороб у межах надання медичної допомоги матерям та новонародженим.
Вторинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на запобігання прогресуванню хвороб на ранніх стадіях та їх наслідкам, зокрема:
заходи профілактики для раннього виявлення хвороб, у тому числі диспансеризація (скринінг);
консультування та інформаційно-просвітницька діяльність щодо раннього виявлення патологій;
використання хіміопрофілактичних засобів для контролю факторів ризику хвороб.
Третинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на контроль ускладнень після хвороб та реабілітацію хворих, зокрема:
заходи щодо реабілітації та контролю хронічного болю;
паліативна допомога;
діяльність груп підтримки пацієнтів.
УВАГА! Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на інфекційні хвороби проводяться відповідно до календаря профілактичних щеплень, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (стаття 42 Закону №2573).
Обов’язкові медичні огляди організовуються і здійснюються у порядку, встановленому МОЗ.
Від тепер, дані про результати обов’язкових медичних оглядів працівників вносяться до їх електронної медичної книжки в електронній системі охорони здоров’я.
Працівники суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність, пов’язану з обслуговуванням населення, перелік видів якої затверджено МОЗ, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні проходити обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди.
Зверніть увагу: періодичні медичні огляди проводяться за рахунок роботодавця (стаття 45 Закону № 2573).
Позачергові медичні огляди осіб можуть проводитися на вимогу посадових осіб органу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері, а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення стану свого здоров’я з умовами праці.
Роботодавці несуть відповідальність за організацію та своєчасність проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів і допуск їх до роботи без наявності необхідного медичного висновку згідно із законодавством.
Але і до працівників, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов’язковий медичний огляд у повному обсязі, будуть застосовані санкції:
Захист медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб
Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, діяльність яких пов’язана з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (зокрема надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, робота з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, здійснення дезінфекційних заходів тощо), належать до професійних захворювань.
УВАГА! Працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу, пов’язану з наданням медичної допомоги, у випадках, порядку та на умовах, встановлених КМУ (стаття 36 Закону № 2573).
Крім того, роботодавці зобов’язані забезпечити працівників закладів охорони здоров’я необхідними:
