Ознайомтеся з класифікацією остеомієліту щелепи, критеріями діагностики та методами лікування захворювання
Остеомієліт щелепи — це інфекційний гнійно-некротичний процес, що розвивається в кістці та тканинах навколо під впливом агресивних чинників фізичної, хімічної або біологічної природи на тлі сенсибілізації та нейрогуморальних порушень, які передують розвитку захворювання.
Національна сертифікація з управління стоматологією — 2025
Остеомієліту щелепи: причини, поширеність
Остеомієліт щелеп зустрічається у всіх вікових групах пацієнтів, проте у дітей ув віці від 5 до 10 років та дорослих від 20 до 45 років захворювання реєструють частіше. Обумовлено це тим, що в цих вікових категоріях найпоширеніший каріозний процес. Хвороба у жінок зустрічається рідше, аніж у чоловіків. Можливим поясненням цього явища є те, що жінки ретельніше доглядають за ротовою порожниною та вчасно відвідують стоматолога.
Найчастішими збудниками остеомієліту є різні види стафілококів, стрептококи, кишкова та синегнійна палички. Анаеробна інфекція може спровокувати важкі форми захворювання.
Види остеомієліту щелепи
Залежно від причини виникнення розрізняють остеомієліт щелепи:
- одонтогенний (96% усіх випадків) – мікрофлора проникає до щелепи з навколоверхівкового вогнища при периодонтиті, периоститі;
- гематогенний – мікрофлора проникає до щелепи гематогенним шляхом з гнійного вогнища, розташованого в іншому органі;
- контактний – виникає при фурункулах, інфікованих ранах шкіри обличчя чи слизової оболонки ротової порожнини; контактний остеомієліт щелепи зустрічається рідко;
- травматичний – виникає як наслідок травматичного пошкодження щелепи.
Залежно від клінічного перебігу захворювання розрізняють наступні стадії остеомієліту щелепи:
- гострий – гнійно-некротичний процес розвивається швидко; для клінічної картини характерні значні загальні та місцеві прояви;
- підгострий – має затяжний перебіг з періодами посилення та послаблення симптомів;
- хронічний – характерний постійний запальний процес, утворення свищів, секвестрів та абсцесів.
За поширенням патологічного процесу розрізняють:
- обмежений остеомієліт – патологічний процес локалізований в межах альвеолярного відростка чи тіла щелепи в ділянці двох-трьох зубів;
- дифузний – патологічний процес охоплює понад 50% щелепи чи всю щелепу.
За тяжкістю перебігу розрізняють:
- легкий;
- середньоважкий;
- важкий перебіг.
Ліцензійні порушення в стоматології: приклади судових справ
Критерії діагностики остеомієліту щелепи
Клінічні прояви гострого одонтогенного остеомієліту обумовлені глибиною та об’ємом пошкодження кісткової тканини.
Для остеомієліту щелепи характерно:
- наявність болю різної інтенсивності в ділянці щелепи; біль може посилюватись при прийомі їжі, пальпації враженої ділянки;
- іррадіація болю (залежно від локалізації запального вогнища): у вухо, потилицю, скроню, ділянку ока;
- припухлість у ділянці щелепи (тіла, альвеолярного паростку) з обох боків (вестибулярного та піднебінного або язикового), спричинена набряком;
- гіперемія навколишніх тканин;
- обмеження рухів щелепи, важкість при відкриванні рота, болючість при жуванні та розмові;
- розхитування зубів;
- підвищена чутливість ясен та зубів.
Етапи діагностики захворювання викладені в таблиці нижче.
Етапи діагностики | Результати діагностики |
Збір скарг та анамнезу | При опитуванні пацієнта слід вияснити інформацію, котра стосується симптомів захворювання та деталізувати їх. Необхідно уточнити: - послідовність виникнення симптомів;
- наявність алергічних реакцій;
- події, після яких виникло захворювання (травма, переохолодження, значне фізичне навантаження);
- лікарські препарати та інші методи лікування, які використав пацієнт.
|
Фізикальне обстеження | Місцева симптоматика змінюється з часом перебігу захворювання. В перші години розвитку запалення хворий зуб добре фіксований, надалі – з’являється його рухливість. При поширенні патологічного процесу на поруч розташовані ділянки з’являється рухливість інших інтактних зубів. Надалі з’являються гнійні виділення з лунки зуба. Ясна та перехідна складка слизової оболонки гіперемійовані, набряклі. Набряк може поширюватись на навколишні тканини, обличчя, шию. |
Загальний огляд – підвищується температура тіла, можливі значні добові коливання температури тіла. Пальпуються збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли. Надалі, після розвитку набряку тканин, пальпація лімфовузлів стає утрудненою. |
Лабораторна діагностика | Показані наступні дослідження: - загальний аналіз крові – можливе зниження рівня еритроцитів та гемоглобіну, лейкоцитоз, зростання ШОЕ;
- визначення білкового спектра крові – зниження рівня альбуміну, різке зростання рівня глобулінів;
- визначення показників кислотно-основного стану;
- дослідження на визначення активності запального процесу;
- загальний аналіз сечі;
- мікробіологічне дослідження виділень з лунки зуба.
|
Рентгенологічне дослідження | Рентгенологічна картина залежить від стадії захворювання (ознаки остеомієліту з’являються на 7-10 день захворювання): - на початку захворювання – наявні ознаки верхівкового периодонтиту; видимі зміни тіла щелепи відсутні;
- через 2-3 тиж. від початку захворювання – деструктивні зміни кісткової тканини, формування секвестрівє
|
Додаткове дослідження | За потреби призначають виконання КТ, МРТ, радіонуклідне сканування кісток. |
Необхідність в додатковому обстеженні може виникнути в разі розвитку ускладнень остеомієліту щелепи: поширення інфекції та розвитку сепсису, абсцедування, руйнування кісткової тканини з виникненням кісткової деформації, пошкодження судин та нервів в зоні ураження, розвиток хронічного остеомієліту.
Нові звіти і штрафи НСЗУ
Остеомієліт щелепи: лікування
Для лікування гострого остеомієліту щелепи пацієнта госпіталізують до стаціонару де він перебуватиме під наглядом лікаря-стоматолога чи хірурга.
Лікування гострого остеомієліту передбачає проведення:
- консервативного лікування – призначення медикаментозної терапії, фізіотерапевтичних методів лікування;
- оперативного лікування.
Видалення «причинного» зуба дозволяє усунути джерело сенсибілізації та налагодити якісне дренування запального вогнища в кістці, а також знизити внутрішньокістковий тиск.
Основним методом лікування остеомієліту щелепи є призначення антибіотикотерапії. До схеми лікування входять також нестероїдні протизапальні засоби, знеболюючі препарати, антигістамінні засоби, імуномодулятори, вітаміни. За показами призначають інфузійну терапію.
Хірургічне лікування остеомієліту щелепи
Хірургічне лікування передбачає видалення «причинного» зуба чи кореня зуба, розтин гнійних вогнищ під окістям та в білящелепних тканинах. Наявність гнійних вогнищ потребує проведення розрізу та адекватного дренування.
При наявності рентгенологічно підтвердженого секвестру показана секвестректомія – видалення секвестру хірургічним шляхом.
Фізіотерапевтичні методи лікування остеомієліту щелепи
Методи фізіотерапії направлені на:
- відновлення нормального обсягу рухів в суглобах;
- відновлення нормального функціонування м’язів обличчя;
- запобігання утворення рубцевої тканини, наслідком чого стає обмеження рухів в суглобах;
- зменшення інтенсивності больового синдрому.
Пацієнтам показані вправи для щелепи, електростимуляція, теплові процедури.
Про ефективність лікування свідчить відновлення функції щелепно-лицевої ділянки — жування, косметичних даних тощо.
