Медикаментозна алергія: діагностика, лікування, профілактика
Для діагностики та лікування медикаментозної алергії у дорослих, молодих людей і дітей МОЗ наказом від 30.12.2015 № 916 затвердило «Уніфікований клінічний протокол екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Медикаментозна алергія, включаючи анафілаксію».
7 відповідей на запитання про БПР у 2025 році
Медикаментозна алергія: загальна інформація
Медикаментозна алергія — це патологічна реакція на лікарські засоби внаслідок активації імунологічних механізмів.
Нині в Україні немає спеціальної системи реєстрації саме медикаментозної алергії, а відповідно й точної інформації щодо частоти реакцій гіперчутливості до лікарських засобів і типів реакцій та їх наслідків. Так само немає даних щодо ефективності лікування цих реакцій як на госпітальному, так і на амбулаторному етапах. Ускладнює ситуацію безрецептурний відпуск низки препаратів в українських аптеках.
За даними фармаконагляду структурі побічних ефектів прийому лікарських засобів 57,24% складають побічні реакції алергічного генезу. Серед них ураження шкіри діагностують в 37,22%, анафілаксію – в 0,76%.
Хто схильний до розвитку несприятливих медикаментозних реакцій
На ризик розвитку несприятливих медикаментозних реакцій (надалі, НМР) впливає:
- вік пацієнта – частіше страждають молоді повнолітні особи;
- стать – у жінок ризик виникнення несприятливих медикаментозних реакцій вищий;
- спадковість – атопія, генетичний поліморфізм та наявність хронічної патології (ВІЛ, герпевірусні інфекції, кістозний фіброз) збільшують ризик розвитку НМР;
- імунний статус пацієнта – наявність алергії в анамнезі та попередні позитивні шкірні проби на переносимість лікарських препаратів збільшують ризик НМР.
Ризик розвитку несприятливих медикаментозних реакцій варіює залежно від:
- хімічної структури лікарських засобів – ризик вищий при прийомі бета-лактамних антибіотиків, НПЗЗ, нервово-м’язових блокаторів та радіоконтрастних речовин;
- способу застосування – при зовнішньому застосуванні ризик вищий, ніж при парентеральному чи пероральному;
- дозування – тривале застосування та частий прийом препарату підвищує ризик.
Зверніть увагу! Найчастіше медикаментозну алергію викликають антибіотики, сульфаніламіди, анальгетики, місцеві анестетики, препарати до складу яких входить бром та йод, вакцини, сироватки, вітаміни.
- Лікарні планового лікування
- Лікарні інтенсивного лікування
- Центральні, районні лікарні та консультаційно-діагностичні центри (КДЦ)
- Телемедицина
- Відділення анестезіології та інтенсивної терапії
- Трансплантологія та трансфузіологія
- Паліативна допомога
- Реабілітація
- Акушерство, гінекологія, репродуктологія
- Стоматологія
- Інше
Етапи надання медичної допомоги при медикаментозній алергії
Медичну допомогу пацієнти з медикаментозною алергією отримують на різних етапах надання медичної допомоги:
- первинної медичної допомоги;
- вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
- третинної (високоспеціалізованої) допомоги;
- екстреної медичної допомоги.
Обсяг медичної допомоги, яку отримує пацієнт з медикаментозною алергією на кожному етапі надання медичної допомоги, зазначено в таблиці нижче.
Етап надання допомоги | Обсяг медичних послуг |
Заклади первинної медичної допомоги | Розробляють профілактичні заходи загального та індивідуального порядку:
|
Діагностичні маніпуляції:
| |
Лікувальні маніпуляції:
| |
Заклади вторинної медичної допомоги | Профілактичні заходи, направлені на:
|
Діагностичні маніпуляції направлені на:
| |
Лікувальні маніпуляції залежно від стану пацієнта:
| |
Заклади третинної медичної допомоги | Заходи профілактики направлені на:
Діагностичні заходи для визначення можливого механізму розвитку медикаментозної алергії та диференційної діагностики з захворюваннями зі схожими проявами. В разі, якщо верифікація діагнозу можлива лише в умовах стаціонару, пацієнта госпіталізують. Лікування за наявності наступних умов:
|
Заклади екстреної медичної допомоги | Необхідні маніпуляції:
|
Як надавати платну послугу «Чекап»
Медикаментозна алергія: симптоми
Медикаментозна алергія може мати наступні прояви:
- алергічні реакції негайного типу (розвиваються менше ніж за одну годину після прийому лікарського препарату) – анафілактичний шок, набряк Квінке, загострення бронхіальної астми;
- сповільнені алергічні реакції без системного залучення (розвиваються через 7-10 днів після першого застосування лікарського засобу чи через 2-3 дні після повторного) – екзантемоподібний висип на шкірі, локалізована кропив’янка;
- віддалені реакції з системним залученням (розвиваються через 3-5 днів після першого прийому лікарського засобу) – реакції на лікарські препарати з еозинофілією, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
Покроковий алгоритм діагностики медикаментозної алергії викладено в таблиці нижче.
Етап діагностики | Діагностичні маніпуляції |
Збір скарг | Передбачає детальний опис симптомів та послідовність їх виникнення. Якщо є очевидці, слід розпитати їх. Якщо є фото пацієнта, зроблене під час проявів реакції, слід його оглянути. |
Збір анамнезу | У пацієнта з підозрою на медикаментозну алергію слід уточнити наступну інформацію:
|
Фізикальне обстеження | Оцінка загального стану пацієнта та життєво-важливих функцій; оцінка локального статусу (за потреби) |
Лабораторні обстеження | В комплексний план обстеження пацієнта з медикаментозною алергією внесені наступні дослідження:
|
Інструментальне обстеження | За показами пацієнту призначають:
|
Алергологічне обстеження | Обсяг алергологічного обстеження визначає лікар-алерголог чи лікар-алерголог дитячий. Визначають рівень сироваткової триптази. Для аналізу відбирають три зразки крові:
Шкірний прик-тест та внутрішньошкірна проба показані при підозрі на IgE-залежний механізм реакції. Медикаментозні провокаційні тести з конкретними лікарськими засобами проводять тоді, коли іншими дослідженнями не вдається встановити точний діагноз медикаментозної алергії |
Консультації суміжних фахівців | За показами призначають консультації:
|
Зверніть увагу! Пам’ятайте про можливість виникнення перехресних алергічних реакцій між стрептоміцином та іншими аміноглікозидами, природними та напівсинтетичними пеніцилінами, цефалоспоринами та препаратами групи пеніциліну, тетрацикліном та його похідними, похідними фенотіазину та деякими антигістамінними препаратами, йодом та всіма йодовмісними препаратами, тіаміном та кокарбоксилазою, барбітуратами та їх похідними, НПЗЗ та деякими анальгетиками, прокаїном (лідокаїном) та сульфаніламідними препаратами, похідними етилендіаміну та теофіліном.
Медикаментозна алергія: коли направляти до лікаря-алерголога, лікаря-алерголога дитячого
Клінічні прояви медикаментозної алергії аналізують лікарі-алергологи та лікарі інших спеціальностей, щоб встановити тип реакції гіперчутливості і визначити діагностичну та лікувальну тактику.
Направляти пацієнтів до лікарів можна за таких показань:
- алергія в анамнезі на бензилпеніцилін, антибактеріальні лікарські засоби та ймовірність потреби у подальшій антибіотикотерапії;
- множинна медикаментозна алергія/непереносимість;
- імовірність алергії на препарати білкової природи та потреба у введенні цих речовин;
- побічні реакції на НПЗЗ в анамнезі, потреба у використанні ацетилсаліцилової кислоти або НПЗЗ;
- тяжкі форми алергічних захворювань в анамнезі або в гострому перебігу;
- алергічні реакції на місцеві анестетики;
- реакції на індукційні агенти в анамнезі;
- реакції на препарати, які містять йод, вітаміни тощо в анамнезі.
Лікування медикаментозної алергії
Якщо в пацієнта діагностували медикаментозну алергію, слід дотримуватись наступного алгоритму дій:
- надайте первинну медичну допомогу при перших проявах анафілаксії;
- скеруйте пацієнтів з медикаментозною алергією:
- до алергологічного відділення за наявності алергії з клінічними проявами генералізованої кропив'янки, бронхоспазму, багатоформної еритеми, набряку Квінке, алергічного дерматиту, алергічного васкуліту, гострих токсико-алергічних реакцій (ГоТАР) I, II ступеня тяжкості;
- до реанімаційного відділення при наявності анафілаксії, МА з клінічними симптомами ГоТАР III, IV ступеня тяжкості.
В алергологічному відділенні при виборі лікування роблять акцент на призначення глюкокортикостероїдів, антигістамінних препаратів ІІ чи ІІІ покоління, антагоністів лейкотриєнових рецепторів, циклоспорину, топічне лікування уражених ділянок шкіри, очей, носа, геніталій. Пацієнтам може бути призначена інгаляційна терапія топічними чи інгаляційними ГКС та бета 2-агоністами.
В ході лікування медикаментозної алергії з клінічними проявами алергічних реакцій ІІІ типу (екзема, сироваткова хвороба та ін.) додатково може бути проведений плазмаферез.
Клінічна діагностика анафілаксії
Загрозливою для життя, генералізованою або системною реакцією гіперчутливості є анафілаксія. Їй властивий швидкий початок із небезпечними для життя порушеннями дихання та кровообігу, проявами на шкірі і слизових оболонках.
Зверніть увагу! Основними тригерами анафілаксії є харчові продукти, лікарські засоби, отрута перетинчастокрилих комах.
Симптоми анафілаксії як правило розвиваються впродовж 30 хвилин з моменту прийому лікарського засобу. Клінічні прояви анафілаксії залежать від системи органів, які залучені до реакції.
Варіанти клінічного перебігу анафілаксії викладено в таблиці нижче.
Варіанти перебігу | Особливості перебігу |
Варіант А | Має гострий початок (від кількох хвилин до кількох годин). Характерні наступні ознаки:
|
Варіант Б
| Відразу після контакту з імовірним алергеном (від кількох хвилин до кількох годин) виникають щонайменше два з наведених нижче критеріїв:
|
Варіант В
| Зниження артеріального тиску після впливу відомого алергену для цього пацієнта, що виникає в часовий проміжок від кількох хвилин до кількох годин після контакту з цим алергеном:
|
Проводять диференційну діагностику анафілаксії з захворюваннями органів та систем, які найчастіше залучаються в патологічний процес при анафілаксії:
- захворювання з ураженням шкіри – хронічна ремітуюча чи фізична кропив’янка, пилково-харчовий алергічний синдром та ін.;
- захворювання органів дихання – гострий ларинготрахеїт, трахеобронхіальна обструкція;
- захворювання серцево-судинної системи – вазовагальна непритомність, тромбоемболія легеневої артерії, гострий інфаркт міокарда, гіпертензивні кризи, аритмії;
- фармакологічна та токсична реакція на етанол, опіоїди, гістамін (отруєння скумбрією);
- психоневрологічні захворювання – епілепсія, психози, кома;
- ендокринологічні стани – гіпоглікемія, тиреотоксичний криз, феохромоцитома
Екстрена допомога при анафілаксії
Допомогу пацієнту з анафілаксією слід надавати негайно оскільки від цього залежить життя пацієнта.
Лінія допомоги | Алгоритм допомоги |
Перша лінія допомоги | Епінефрин показаний усім пацієнтам з анафілаксією та пацієнтам з симптомами, які можуть передувати розвитку анафілаксії. Дозу епінефрину розраховують за наступними правилами:
Епінефрин вводять внутрішньом’язово в середину зовнішньої поверхні стегна. Повторну дозу призначають через 5-15 хв після першої дози. Рішення про це ухвалюють після переоцінки стану пацієнта. У випадку, якщо реакція на дві чи більше дози епінефрину недостатня, розпочинають його внутрішньовенне введення |
Друга лінія допомоги | Забезпечують надання допомоги відповідно до алгоритму АВСДЕ. Першочергово припиняють дію тригера (за можливості), який спричинив анафілактичну реакцію. Надають зручне положення пацієнту:
А – забезпечують протекцію верхніх дихальних шляхів; В – призначають оксигенотерапію з високою концентрацією кисню через маску зі швидкістю потоку до 6-8 л/хв.; С – налагоджують внутрішньовенний доступ з подальшою інфузією 1-2 літрів 0,9% р-ну натрію хлориду (болюс дорослим 5-10 мл/кг, дітям – 10 мл/кг); Додатково, за наявності явищ дихальної недостатності, вводять:
|
Третя лінія допомоги | При наявності шкірних проявів та при стабільній гемодинаміці вводять блокатори Н1 та Н2-гістамінових рецепторів системної дії. Для зменшення ризику розвитку респіраторних симптомів пізньої фази застосовують глюкокортикостероїди системної дії. Глюкагон показаний пацієнтам з анафілаксією при відсутності реакції на епінефрин, а також пацієнтам, які приймають бета-блокатори |
Зверніть увагу! В разі внутрішньовенного введення епінефрину пацієнту необхідно постійно здійснювати ЕКГ-моніторинг та визначення рівня сатурації крові киснем в динаміці.
Пацієнти з анафілаксією повинні бути госпіталізовані для подальшого лікування та спостереження в умовах стаціонару. Пацієнтів з проявами дихальної недостатності слід оглядати впродовж 6–8 год, пацієнтів з проявами нестабільності кровообігу – впродовж 12–24 год.
Як оцінити ефективність роботи працівників ЗОЗ
Пацієнти з проявами медикаментозної алергії: навчання самодопомозі
Усіх пацієнтів, котрі мають загрозу анафілаксії, навчають самодопомозі. Навчання охоплює наступні аспекти:
- відпрацювання навичок уникнення алергену в місцях перебування пацієнта;
- визначення симптомів анафілаксії та способів їх розпізнавання;
- відпрацювання навичок користування аутоін’єктором з епінефрином;
- навчання іншим заходам, які необхідні для надання допомоги пацієнту з анафілаксією.
Пацієнт повинен розуміти важливість постійно мати при собі аутоін’єктор з епінефрином.
Зверніть увагу! Слід періодично перевіряти термін придатності аутоін’єктора, а також слідкувати, чи не змінився колір лікарського засобу.
Пацієнта навчають, що аутоін’єктор слід використати в наступних випадках:
- при наявності симптомів анафілаксії;
- за наявності супутньої нестабільної астми з харчовою алергією;
- при виникненні системних реакцій у дорослих пацієнтів, що спричинені отрутами комах;
- при виникненні системних реакцій у дітей, окрім шкірних;
- при порушенні мастоцитів та інших попередніх системних реакціях.