професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 2 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, академік Академії наук вищої освіти України, професор, д-р мед. наук, Київ
Медпрацівники можуть заразитися особливо небезпечними захворюваннями, коли надають медичну допомогу інфікованому хворому. Як запобігти зараженню? Що робити, якщо медпрацівник інфікувався?
Медичні працівники постійно ризикують заразитися небезпечними для них і оточення інфекційними захворюваннями. Ситуацію погіршує те, що антиінфекційна резистентність медичного персоналу знижена. І що більший стаж роботи працівника, то більше це проявляється.
Порівняно з іншими професійними групами медичні працівники хворіють триваліше й тяжче. Це пов’язують із поліморбідністю патології та меншою ефективністю фармакотерапії.
✎ Найнебезпечніші інфекційні хвороби — туберкульоз, вірусний гепатит і ВІЛ. Медичні працівники, які ними заразилися, можуть стати професійно непридатними, а з часом навіть померти.
Що робити, аби звести ризик зараження інфекційними хворобами до мінімуму?
Заразитися інфекційними хворобами медпрацівник може від інфікованого пацієнта, через кров та інші фізіологічні рідини хворих, через препарати крові та інструментарій, що контактував із зараженим пацієнтом.
NB! Імовірність передачі вірусу гепатиту В під час уколів забрудненими голками досягає 30%, ВІЛ-інфекції — 0,5%. Зв’язок цих захворювань із професійною діяльністю потерпілого досліджують у спеціалізованих відділеннях лікарень після консультації з лікарем із гігієни праці та епідеміологом.
Простежте, аби персонал закладу виконував основні правила:
використовував засоби індивідуального захисту під час медичних маніпуляцій, що пов’язані з контактом із кров’ю чи іншими біологічними рідинами хворого
дотримував правил безпеки під час використання, збирання, дезінфекції, передстерилізаційного очищення або видалення з відділення гострого та ріжучого медичного інструментарію
Контролюйте якість ЗІЗ і створіть зрозумілі для працівників інструкції з їх експлуатації. Видавайте, приймайте від працівників і зберігайте ЗІЗ згідно з Мінімальними вимогами і локальною документацією
Найліпший спосіб захиститися від зараження — дотримувати санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, а також правил техніки безпеки на робочому місці. Медпрацівники мають відповідально ставитися до виконання своєї роботи й виконувати заходи неспецифічної профілактики, як-от:
контролювати використання разових інструментів і допоміжних пристосувань під час медичних маніпуляцій та ін’єкцій
Коли приймаєте медичного працівника на роботу, інформуйте його про чинники ризику під час виконання професійних обов’язків та зобов’яжіть дотримувати правил профілактики. Надалі всі медпрацівники мають проходити:
щонайменше раз на півроку — інструктаж із питань профілактики розвитку професійних захворювань та безпеки праці
щомісяця — навчання за розробленою в закладі програмою
Алгоритм дій у разі контакту з інфікованим матеріалом
Що робити, якщо на шкіру або слизові оболонки медпрацівника потрапив інфікований матеріал? Як бути, якщо працівник порізався чи вколовся використаним інструментарієм? Як діяти, коли потерпілого вкусив пацієнт?
У разі контакту із хворим або зараженим біологічним матеріалом, зобов’яжіть працівника дотримувати п’яти основних кроків:
Обробити контактну поверхню
Задокументувати випадок
Обстежитися
Скористатися постконтактною профілактикою
Пройти контрольні обстеження
Обробка контактної поверхні
Спосіб оброблення контактної поверхні залежить від місця та глибини ураження.
У будь-якому разі не можна стискати чи терти пошкоджене місце. Заборонено видавлювати та відсмоктувати кров із рани.
Документування випадку
Кожну профілактичну чи лікувально-діагностичну маніпуляцію фіксуйте у відповідних медичних документах. Медична документація має особливе значення, якщо йдеться про випадок із високою ймовірністю зараження.
NB! Звернутися до відповідальної особи працівник має якомога раніше, не пізніше ніж через 72 год після контакту. Від цього залежить ефективність профілактики, результати експертизи працездатності та можливість установити професійне захворювання, якщо до цього дійде в майбутньому.
У медичній картці потерпілого працівника зафіксуйте факт і обставини контакту, як-от:
час і дата експозиції
тип процедури, яку виконував медичний працівник
тип інструмента, яким він користувався
глибина травми, якщо постраждалий пошкодив шкіру
тривалість контакту матеріалу зі шкірою чи слизовими оболонками
наявність уражень шкіри, за яких зростає імовірність заразитися, — саден, дерматиту, відкритих ран, яких працівник зазнав до контакту, тощо
Занотуйте всі відомі дані про джерело можливого зараження: дані про захворювання, стадію інфекційного процесу, результати обстежень та лікування.
Наступний крок працівника, який потрапив у аварійну ситуацію, — обстежитися, щоб визначити свій фоновий статус.
Загальні та спеціальні методи обстеження залежать від того захворювання, що, ймовірно, може виникнути.
Постконтактна профілактика
Якщо працівник звернувся щодо ймовірного зараження упродовж 72 год після контакту, йому переважно призначають медикаментозну постконтактну профілактику — превентивне лікування.
Тривалість прийому препаратів і схема лікування залежать від виду інфекційного агента та ризику зараження.
У деяких випадках превентивне лікування не призначають, а проводять лише спостереження. Зокрема, у випадках, коли строк між контактом і зверненням перевищує 72 год.
У випадку лише спостереження і на тлі медикаментозної постконтактної профілактики та після її закінчення медичний працівник проходить контрольні обстеження. Їх кількість, вид і кратність залежить від стану працівника й виду ймовірного захворювання.
Спостереження за працівником, що мав високий ризик заразитися, триває від 6 до 12 місяців.
Запропоновані кроки — лише загальний алгоритм дії. Для деяких захворювань законодавчо закріплений порядок, який охоплює чітку інструкцію до дії та необхідну документацію.
Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції у працівників при виконанні професійних обов’язків затверджений наказом МОЗ від 05.11.2013 № 955.
Отже, спирайтеся не лише на загальні підходи до постконтактної профілактики, а й на нормативну базу, яка чітко регламентує окремі випадки.
Направлення на МСЕК
Буває, що медичний працівник дотримав усіх вимог постконтактної профілактики, а захворювання все ж таки розвинулося. У цьому випадку він уже сам стає джерелом інфекції, а отже — потенційно небезпечним для пацієнта.
NB! Якщо медичний працівник заразився від пацієнта під час виконання своїх професійних обов’язків, то пацієнт не несе жодної відповідальності. Якщо інфікований медпрацівник заразить пацієнта — він несе повну юридичну відповідальність.
Порядок та Критерії встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затверджені наказом МОЗ від 05.06.2012 № 420.
МСЕК може установити хворому працівникові стійку (постійну) непрацездатність — інвалідність.
Резюме. За наявність умов і заходи щодо охорони здоров’я медичного персоналу відповідає керівник. Тож потурбуйтеся, аби медпрацівники сприймали всіх пацієнтів як потенційне джерело зараження й дотримували вимог безпеки під час контакту з ними. Нехтувати цим правилом — основна помилка, що може призвести до зараження.
Попри санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи в закладі охорони здоров’я спалахнула внутрішньолікарняна інфекція. Як діяти медичному персоналу в такому випадку? Про це розповімо у статті та покажемо на прикладах, які документи вести
