Працівники мають право звільнитися за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП. Якщо ж керівник закладу не приймає чи ігнорує ваше бажання звільнитися, можна направити заяву про звільнення на поштову адресу роботодавця з описом вкладення. У такому разі у вас на руках залишиться доказ того, який саме документ ви вклали до конверта.
Детальніше щодо процедури відправлення листів таким способом ви можете дізнатися у Правилах надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 № 270.
Опис вкладення, поштова квитанція та, звісно, сама заява про звільнення є основними доказами, які у подальшому допоможуть працівнику звільнитися. Для цього необхідно подати позов до суду, оформлений згідно з правилами цивільного судочинства, приклавши вказані вище документи. Судовим рішенням буде зафіксовано факт звільнення.
Читайте: "Профілактика гемоконтактних інфекцій: правила"
У всіх випадках звернення до суду рекомендуємо попередньо проконсультуватися із юристом чи адвокатом, адже у законодавстві є певні правила оформлення позовної заяви та її подачі до суду. Правильне оформлення документів суттєво пришвидшить вирішення спірного питання.
Зауважимо, що інколи працівники потрапляють у вкрай непрості умови, коли навіть подати заяву через поштове відділення неможливо. Це стосується звільнення із закладів охорони здоров’я, що розташовані на тимчасово непідконтрольних територіях. Однак і в цій ситуації є вихід. Проілюструємо його на прикладі судового рішення
Читайте: "Обращение с медицинскими отходами: сбор и хранение по категориям отходов"
Додаток 1
Звільнення працівника за власним бажанням
СИТУАЦІЯ:
Медсестра кабінету здорової дитини дитячої поліклініки звернулася до суду із позовом про розірвання трудового договору. Позов мотивувала тим, що заклад відповідача розташований на непідконтрольній Україні території (м. Антрацит Луганської області), а тому у позивача немає можливості припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду. Поштова служба зв’язку не працює, а сама позивач переїхала до м. Ізюм.
РІШЕННЯ СУДУ:
Право громадян України на працю, — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включно з правом на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечує держава (ст. 2 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971; далі — КЗпП). Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП).
Читайте: "Дезинфицирующие средства в медицине: как выбрать?"
Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території (ч.1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII).
Місто Антрацит розташоване на території, де органи державної влади не здійснюють на цей час свої повноваження, в тому числі і поштові служби (розпорядження КМУ «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014 № 1085-р).
За таких обставин, беручи до уваги базові міжнародні норми, норми Конституції України, які надають громадянину України, яким є позивач, безумовне право на працю, в тому числі і зважаючи на об’єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору для надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
