Надаючи паліативну допомогу, медперсонал повинен допомогти хворому подолати психологічне напруження. Адже часто пригнічення, породжене стражданнями, ще більше ускладнює стан хворого. Тому плануючи заходи з підвищення кваліфікації медперсоналу, важливо виробити цілісну стратегію роботи з паліативними пацієнтами, що мають синдром хронічного болю.
Людина, яку мучить біль, може з недовірою або й агресією ставитися до медичного персоналу. Тому лікар повинен пояснити хворому, що для успішної боротьби з болем та покращення загального стану потрібна команда медиків, а також виконання лікувальних призначень. Не варто забувати про інші засоби боротьби з болем – фізичні вправи, терапії, що розслабляють, методики управління стресом.
Рекомендації для лікарів:
- Скажіть пацієнту про те, що вірите у реальність його болю та проблеми зі сном, настроєм, які породжує больовий синдром. Часто пацієнти скаржаться, що медперсонал може скептично ставитися до їхні скарг;
- Поясніть пацієнту, як спільна робота медичних працівників спрямовуватиметься на керування болем, та що саме ви в команді з пацієнтом будете робити для цього;
- Залучайте пацієнта до управління його болем. Згідно з дослідженнями, хворі, які беруть участь у своєму лікуванні, в результаті лікування мають меншу інвалідність;
- Ставтеся з розумінням до ситуації, коли пацієнт вимагає сильнодіючих препаратів, щоб припинити біль, або відмовляється діяти, посилаючись на фізичні страждання;
- За потреби, згідно з клінічними протоколами, призначайте знеболюючі – постійні або тимчасові. Завдяки цьому у пацієнта зникне умовний зв'язок між лікуванням болю і поведінкою, викликаною фізичними стражданнями;
Читайте: "Диспансеризация: организация, график, группы"
- Разом з пацієнтом сплануйте регулярні візити до лікаря;
- Залучайте сім’ю пацієнта для закріплення результатів лікування болю та ознайомте з методиками, які допоможуть підтримати хворого в колі рідних;
- Допоможіть хворому поступово налагодити професійну чи будь-яку іншу діяльність незалежно від рівня болю;
- Стимулюйте пацієнта до оптимальної для його фізичного стану активності. Попередьте хворого, що страх рухатися та пасивний спосіб життя в його ситуації призведе до ще більшого погіршення стану і підвищення рівня болю. Але якщо пацієнт зможе перебороти свою пасивність, його психологічний стан покращиться, зменшиться рівень тривожності, страху, а часто і болю;
- Призначайте ширші методи когнітивно-поведінкової терапії, якщо занепокоєння і рівень страху пацієнта не вдається знизити.
