Медпрацівники зобов’язані тримати в секреті від сторонніх осіб інформацію про пацієнта, про яку дізналися під час надання медичної допомоги. За розголошення медичної інформації про пацієнта, яка становить лікарську таємницю, їм загрожує дисциплінарка, цивільна, матеріальна та кримінальна відповідальність.
Обов’язок лікаря зберігати лікарську таємницю задекларовано абзацами 4—5 Клятви лікаря, затвердженої указом Президента України від 15.06.1992 № 349. Лікар має дотримуватися правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому.
Так, медичні працівники не мають права розголошувати інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їхні результати, інтимний і сімейний боки життя особи, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Основ законодавства про охорону здоров’я). Використовуючи відомості, що становлять лікарську таємницю, у навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, має бути забезпечена анонімність пацієнта.
Медичні працівники зобов’язані утримуватися від поширення інформації про пацієнта, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел: стан здоров’я пацієнта, сам факт звернення в лікарню, діагноз тощо.
До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її:
інші відомості, що стали відомі під час медичного обстеження особи
Частина перша статті 286 Цивільного кодексу України
Будь-яка інформація:
про хворобу;
медичне обстеження, огляд та їх результати;
інтимну та сімейну сторони життя громадянина
Абзац перший статті 40 Основ
Будь-які відомості:
про перенесені та наявні в неї захворювання особи-донора;
вживання особою-донором наркотичних речовин і властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть спричинити зараження реципієнта інфекційними хворобами внаслідок трансфузії, а також за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежене
Частина друга статті 14 Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» від 30.09.2020 № 931-IX
Обов’язок зберігати лікарську таємницю встановлюють етичні та правові норми.
Правила розпорядження даними, які становлять лікарську таємницю, та інформацією для пацієнта задекларовані на міжнародному рівні, зокрема у:
Женевській декларації Всесвітньої медичної асамблеї, прийнятій на ІІ Генеральній Асамблеї Всесвітньої медичної асоціації (вересень 1948 року);
Міжнародному кодексі медичної етики, прийнятому ІІІ Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (жовтень 1949 року);
Положенні про захист прав та конфіденційності пацієнта, прийнятому 45ю Всесвітньою медичною асамблеєю (жовтень 1993 року);
Положенні та поглядах Всесвітньої психіатричної асоціації про права і юридичний захист психічно хворих, прийнятих Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації на VIII Всесвітньому конгресі із психіатрії (жовтень 1989 року);
Резолюції 46/119 «Захист осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги», прийнятій Генеральною асамблеєю ООН (лютий 1992 року);
Рекомендаціях 818 (1977) щодо ситуації з психічними захворюваннями, прийнятих Парламентською асамблеєю Ради Європи (жовтень 1977 року);
Рекомендаціях Комітету міністрів державам учасницям стосовно правового захисту осіб, які страждають на психічні захворювання та примусово утримуються як пацієнти (лютий 1983 року).
Етичну норму містить Клятва лікаря, затверджена Указом Президента України від 15.06.1992 № 349:
«Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов’язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь [...] зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».
Правові норми щодо лікарської таємниці
Медичні працівники та інші особи не мають права розголошувати дані, що стали відомі їм у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків: про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, крім передбачених законодавчими актами випадків
Імунітет свідка щодо лікарської таємниці
Додаткова гарантія збереження лікарської таємниці — імунітет свідка, який передбачають норми Кримінального процесуального кодексу України (КПК). Так, не можуть бути допитані як свідки медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну й сімейну сторони життя особи — про відомості, які становлять лікарську таємницю (п. 4 ч. 2 ст. 65 КПК).
Де зберігають лікарські таємниці
Лікарські таємниці зберігаються не лише в пам’яті лікарів та інших працівників закладу охорони здоров’я, а й на матеріальних носіях: у паперовому документообігу, електронних системах зберігання інформації тощо.
Збереження лікарської таємниці в медичних документах:
журнал запису оперативних втручань у стаціонарі (форма № 008/о);
протокол патолого-анатомічного дослідження (форма № 013/о) тощо.
Речами, які містять лікарську таємницю, можуть бути матеріали фотозйомки, звуко- та відеозапису й інші носії інформації.
Матеріальні носії лікарської таємниці в жодному разі не мають потрапляти до рук сторонніх осіб, окрім випадків, передбачених законодавством. Таким випадком, зокрема, може стати відкриття кримінального провадження, якщо ці речі та документи — потенційні докази у справі.
Аби отримати тимчасовий доступ до речей і документів, що можуть містити лікарську таємницю, сторони кримінального провадження мають подати до слідчого судді або до суду відповідне клопотання. Після його розгляду слідчий суддя або суд може діяти за Схемою.
Статтею 32 та частиною третьою статті 34 Конституції України передбачено умови, за яких відомості, що становлять лікарську таємницю в Україні, можуть бути розголошені.
Лікарську таємницю можна розголошувати без згоди особи чи її законних представників:
у випадках, встановлених законом;
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;
в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку (ч. 2 ст. 32 та ч. 3 ст. 34 Конституції).
Медичні працівники зобов’язані надавати інформацію про особу, зокрема, про стан здоров’я, результати медичних обстежень, методи лікування тощо, на вимогу:
самого пацієнта;
законних представників пацієнта;
судів (у разі ухвалення відповідного рішення);
інших державних органів у випадках та обсягах, визначених законами України.
Законодавство передбачає винятки, коли згода пацієнта на розголошення його медичних даних не потрібна. Серед них:
повідомлення про стан здоров’я одне одного нареченим;
повідомлення батькам, іншим законним представникам про стан здоров’я дитини, підопічного;
відомості про лікування особи в наркологічному закладі на запит правоохоронних органів у разі притягнення особи до кримінальної або адміністративної відповідальності;
відомості щодо стану здоров’я потерпілого за результатами нещасного випадку;
відомості щодо психічного стану особи (для надання медичної допомоги чи правоохоронним органам);
відомості про позитивний ВІЛ-статус (партнеру особи, якщо інформування з боку самого пацієнта неможливе);
відомості про захворювання на інфекційні хвороби, туберкульоз;
відомості в цілях розшуку осіб, які пропали безвісти;
відомості на запит суду.
Такі винятки, а також процедуру надання інформації на запит уповноважених осіб детально описує профільне законодавство.
Інформацію, яка становить лікарську таємницю, можна використовувати у навчальному процесі, науково-дослідній роботі, публікувати у спеціальній літературі. Однак у такому випадку необхідно забезпечити анонімність пацієнта (ст. 40 Основ).
Крім того, батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного (ч. 2 ст. 285 ЦКУ, ч. 2 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я).
Також законодавством встановлено, що у разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ним фізичні особи мають право ознайомлюватися з висновками щодо причин смерті (ч. 4 ст. 285 ЦКУ, ч. 5 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я). Результати медичного обстеження дозволено повідомляти нареченим (ч. 4 ст. 30 Сімейного кодексу України).
В Україні посилені гарантії захисту лікарської таємниці встановлені щодо інформації про психічний стан пацієнтів, а також щодо обстеження на наявність ВІЛ-інфекції чи інших важких, невиліковних чи небезпечних інфекційних хвороб.
Зокрема, відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника можна передавати для:
організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;
провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду (ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III).
Інформація про лікування особи у наркологічному закладі може бути надана тільки правоохоронним органам у разі притягнення цієї особи до кримінальної або адміністративної відповідальності (ч. 5 ст. 14 ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР).
Зазначимо, що деякі нормативно-правові акти передбачають прямий обов’язок медичних закладів та працівників повідомити третім особам відомості, що становлять лікарську таємницю. Зокрема, працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства у сім’ї мають повідомити про вчинене насильство у сім’ї уповноваженим підрозділам органів внутрішніх справ.
Правова відповідальність за розголошення лікарської таємниці
Законодавство України передбачає відповідальність за порушення правил щодо розголошення лікарської таємниці.
За розголошення медичної інформації про пацієнта, яка становить лікарську таємницю, загрожує дисциплінарка, цивільна, матеріальна та кримінальна відповідальність.
Цивільна та матеріальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці
Цивільна відповідальність має такі особливості:
роботодавець відшкодовує шкоду, завдану працівником під час виконання ним трудових (службових) обов’язків;
майнову та моральну шкоду відшкодовує роботодавець у повному обсязі, а в подальшому у порядку регресу має право звернутися до працівника для стягнення з нього відповідних сум;
грошовий еквівалент завданої моральної шкоди часто вимірюється в десятках чи сотнях тисяч гривень.
Дисциплінарна
відповідальність за розголошення лікарської таємниці
Підстава застосувати дисциплінарну відповідальність — службове розслідування роботодавця, ініційоване за скаргами пацієнтів, службових записок працівників закладу, інших доказів порушення прав пацієнта. Роботодавець має обов’язково отримати пояснення винуватця або зафіксувати факт відмови від їх надання.
Стягнення накладають з урахуванням:
ступеня тяжкості вчиненого проступку;
заподіяної винуватцем шкоди;
обставин, за яких вчинено проступок;
попередньої роботи працівника.
Законодавство передбачає два види стягнень: догана або звільнення. Правила їх застосування встановлює Кодекс законів про працю України (КЗпП).
Кримінальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці
Відповідно до статей 145 та 132 Кримінального кодексу України (КК), кримінальними діяннями визнають:
умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки;
розголошення службовою особою медичного закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків.
За умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома під час виконання професійних чи службових обов’язків, і якщо це спричинило тяжкі наслідки, медпрацівників можуть покарати в один з таких способів:
штраф від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
громадські роботи на строк до 240 годин;
позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
виправні роботи на строк до двох років (ст. 145 КК).
За розголошення відомостей про медичний огляд особи на виявлення ВІЛ-інфекції чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів медпрацівників можуть покарати в один із таких способів:
штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
громадські роботи на строк до 240 годин;
виправні роботи на строк до двох років;
Окрім того, суд також може застосувати таке покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 132 КК).
