Міжнародні клінічні протоколи, застосування яких віднедавна офіційно рекомендовано на рівні законодавства, базуються на засадах доказової медицини. До розробки протоколів долучаються фахові медичні асоціації країн-членів Євросоюзу, Австралійського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Канади. Запровадження міжнародних протоколів в Україні пришвидшить доступ вітчизняних медиків до передових досягнень світової медицини.
Читайте: "Як заповнити журнали обліку наркотичних ЛЗ без помилок?"
Від 28 квітня 2017 року в Україні діє наказ Міністерства охорони здоров’я № 1422 від 29. 12. 2016 р., яким дозволено використовувати українським лікарям міжнародні клінічні протоколи. З одного боку, швидкий темп розвитку медицини підштовхує до періодичного оновлення протоколів лікування різних нозологічних форм, з іншого — інертність у впровадженні уніфікованих протоколів в Україні призводить до того, що лікарі вимушені користуватись при наданні допомоги пацієнтам застарілими настановами. З уведенням в дію наказу № 1422, українські спеціалісти отримали можливість користуватись тими ж інструкціями, що і їх закордонні колеги.
Читайте: "Утилизация медицинских отходов из пластмассы: правила, требования к таре"
Визначення понять
- Клінічний протокол – уніфікований документ, що визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та послідовність їх проведення.
- Клінічна настанова — документ, який містить систематизовані положення в напрямах медичної та медико-соціальної допомоги, розроблений на основі доказової медицини. Документ покликаний допомогти лікарю і пацієнту приймати раціональне рішення в різних клінічних ситуаціях.
Лікар має можливість при виборі тактики лікування окремо взятого захворювання опиратись на уже наявний досвід діагностики та лікування (затверджений документально), а не винаходити власний.
Читайте: "Миття рук медичних працівників: алгоритм-інфографіка"
Правові підстави застосування клінічних протоколів
В України діють клінічні протоколи, затверджені наказом МОЗ України № 751 від 28.09.2012 року «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України». Відповідно до нормативних документів в українському медичному просторі діють:
- 93 клінічні настанови;
- 5 стандартів медичної допомоги;
- 123 уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги.
Окрім того, існують 22 протоколи медичної сестри (фельдшера, акушерки), 36 протоколів провізора (фармацевта). На перший погляд цифри вражають. Проте спеціаліст розуміє, що насправді стандартами охоплена досить незначна кількість захворювань. І це попри те, що процедура розробки документів максимально оптимізована та наближена до європейських стандартів.
Читайте: "Локальні накази в медзакладі: принципи та приклад розробки"
Недоліки українських клінічних протоколів
Не зважаючи на існування українських уніфікованих клінічних протоколів, медики не мають змоги повністю опиратись на них під час лікування кожного пацієнта з ряду причин:
- перелік нозологій, які охоплюють ці протоколи не надто широкий;
- усі протоколи підлаштовують під можливості чинної системи охорони здоров’я, що не завжди збігається з потребами пацієнта;
- в деяких випадках протоколи містять торгові назви лікарських засобів, що може свідчити про лобіювання інтересів окремих фармвиробників;
- не в усіх випадках члени робочої групи, яка працювала над розробкою протоколів, керувалась постулатами доказової медицини та передовим досвідом провідних країн світу.
Така недосконалість протоколів призвела до того, що вони все ж не стали надійними помічниками для лікарів та пацієнтів.
Читайте: "3 випадки, коли можна розголошувати інформацію про пацієнта"
Міжнародні протоколи в практиці вітчизняних лікарів
Використання міжнародних клінічних протоколів дасть змогу лікарю впроваджувати в свою практику передові методи діагностики та лікування, ефективність яких доведена чисельними мультицентровими клінічними дослідженнями. Запровадження міжнародних протоколів не означає, що уніфіковані втрачають свою чинність. Вони залишаються обов’язковими до виконання в ситуаціях, коли в медичному закладі не затверджені чи пацієнт не підписав інформовану згоду.
З впровадженням міжнародних протоколів, складеться ситуація, коли одночасно буде діяти не один, а декілька протоколів з лікування одного захворювання. В цьому випадку лікар зможе обирати протокол під конкретного пацієнта. Проте обравши протокол, він зобов’язаний використовувати його в повному обсязі. Якщо ж, через відсутність певного обладнання чи технологій, виконати всі рекомендації немає можливості, лікар має поінформувати про це пацієнта. Додатково він має надати пацієнту інформацію про медичні заклади (якщо такою інформацією володіє), де така допомога йому може бути надана.
Міжнародні клінічні протоколи крім іншого, містять і ряд лікарських засобів, які на теперішній час не зареєстровані в Україні. Для подолання цієї перешкоди в 2016 році МОЗ України ввело спрощену систему реєстрації лікарських препаратів, що зареєстровані в країнах із суворою регуляцією фармацевтичного ринку:
- Швейцарія;
- Японія;
- Австралія;
- Канада;
- США;
- країни Європейського Союзу.
З цієї причини виробники отримають додатковий стимул реєструвати нові лікарські засоби.
Читайте: "Обшук в медзакладі: поведінка керівника та персоналу"
Порядок затвердження нових клінічних протоколів
Нормативними документами МОЗ України передбачена процедура прийняття нових клінічних протоколів. Відповідно до неї є два шляхи легалізації міжнародних протоколів в практику лікаря в Україні:
- після затвердження Міністерством охорони здоров’я;
- після затвердження на рівні закладу охорони здоров’я.
МОЗ має обрати клінічні настанови, якими зможуть користуватися українські лікарі, оминаючи тривалу (впродовж 34 тижнів) процедуру адаптації. В цьому випадку міністерству достатньо лише затвердити текст протоколу в перекладі українською мовою або вказати на джерело їх публікації чи розміщення. Ці протоколи автоматично стають обов’язковими до застосування практикуючими лікарями у випадку відсутності розробленого уніфікованого клінічного протоколу.
Читайте: "Права пацієнтів та їх обов’язки: зразок наказу"
Адаптація протоколів українською мовою
Міжнародні протоколи поступають на озброєння лікарів медичних закладів України тільки після перекладу їх державною мовою. Ця задача покладена на МОЗ України. В разі, коли протокол українською мовою ще не перекладений (проте міститься в одному із затверджених джерел), а необхідність його застосування уже виникла, здійснити переклад можна на рівні закладу охорони здоров’я, в якому цей протокол будуть використовувати. Для цього лікар має звернутись з відповідним проханням до адміністрації медичного закладу, у якому він працює. Адміністрація вживає заходів для перекладу протоколу та затверджує його використання внутрішнім наказом. Такий протокол стає доступним до застосування саме в цьому медичному закладі. В разі, якщо лікар володіє достатнім рівнем знання іноземної мови та може без особливих проблем користуватись англомовним варіантом клінічного протоколу, він все ж повинен пройти вищеописану процедуру та домогтись перекладу протоколу українською мовою.
