Як застосовувати Міжнародну класифікацію функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я у реабілітації

За останні два десятиліття у світі кардинально змінився підхід до реабілітації пацієнтів. Медична спільнота перейшла від біо­медичної моделі хвороби до біопсихосоціальної, яка визначає здоров’я і хворобу як результат взаємодії фізіологічних, психологічних та соціальних процесів. Сьогодні основна мета реабілітації — повернути хвору або травмовану людину до нормального соціального життя (як фізично, так і психологічно) та максимально підготувати її до нових умов.

Зразки планів на 2020-й: скачайте

Читайте: "Реабілітаційне середовище і його значення для пацієнтів"

Розуміння обмежень життєдіяльності та реабілітації в Україні базується на філософії та визначеннях, які не сумісні з міжнародним розумінням обмеження життєдіяльності як взаємодії особи з певним станом здоров’я та її середовища, що призводить до недостатнього збору даних по обмеженнях життєдіяльності та плануванню реабілітаційних послуг, а також індивідуальної оцінки обмеження життєдіяльності та постановки цілей, щоб змінювати результати реабілітації (із резюме Звіту Місії ВООЗ з оцінки системи реабілітації в Україні, грудень 2015).

Нещодавно і Україна долучилася до нових підходів. В. о. міністра охорони здоров’я Уляна СУПРУН підписала окреме доручення про впровадження Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (далі — МКФ) в українську реабілітацію.

Зміни полягають у тому, щоб переорієнтувати зусилля на відновлення або компенсацію певних порушень, враховуючи соціальне середовище та запити самого пацієнта, а не зосереджуватися суто на лікуванні хвороби або її наслідків. Тобто у центрі системи має бути пацієнт.

Читайте: "Мануальна терапія: законодавство та поради практиків"

Чому замість біомедичної моделі хвороби обираємо біопсихосоціальну

Сучасна українська медицина використовує біомедичну модель хвороби, що спирається тільки на Міжнародну класифікацію хвороб (International Classification of Diseases, ICD). Тут увагу зосереджено на лікуванні захворювання і майже не враховано соціальне середовище пацієнта, його психологічний стан.

МКХ розглядає порушення (у вигляді симптомів) як частини, які формують хворобу та причини для звернення по медичну допомогу. Натомість МКФ розглядає порушення як проблеми функції і структур організму, пов’язаних зі змінами здоров’я. Знаючи, як хвороба впливає на функціонування, можна ліпше планувати послуги, лікування і реабілітацію осіб з обмеженням можливостей.

Мета реабілітації — забезпечити людині участь у суспільному житті, враховуючи наявні функціональні порушення. Саме це є в основі біопсихосоціальної моделі хвороби, яка прийнята більшістю країн світу як відправний пункт комплексної медико­соціальної реабілітації пацієнтів.

Читайте: "Організація сестринського догляду у психіатрії - пам'ятка"

Як нараховувати надбавку за підписані декларації

Вперше біопсихосоціальну модель хвороби представили ВООЗ ще 1980 року як Міжнародну класифікацію ушкоджень, порушень життєдіяльності та інвалідності (International Classification of Impairments, Disabilities, and Handicaps — ICIDH). 2001 року ВООЗ видали удосконалену версію цієї класифікації — вже згадану Міжнародну класифікацію функціонування, обмежень життєдіяльності і здоров’я (ICF — International Classification of Functioning, Disability and Health), а 2007 року — версію МКФ для дітей та підлітків.

МКХ і МКФ використовують одночасно як класифікаційні системи, що доповнюють одна одну. Перша розглядає порушення (у вигляді симптомів) як складові хвороби та причини для звернення по медичну допомогу, друга визначає складники здоров’я і пов’язані з ним складники добробуту (наприклад освіта і праця).

Як користуватися міжнародною класифікацією функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров'я

У МКФ наведено повний та загальновизнаний список понять для опису функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я. Зроблено акцент на адаптивно­компенсаторних можливостях організму та важливості максимально залучити пацієнта до суспільного життя.

МКФ є універсальною класифікацією, яку застосовують до всіх людей, а не лише до осіб з обмеженнями життєдіяльності. У ній виділено як різні показники здоров’я, так і показники, пов’язані зі здоров’ям (участь у суспільному житті). МКФ забезпечує комплексний підхід до здоров’я з біологічної, особистісної та соціальної позицій:

• медичне розв’язання проблем, спричинених хворобою або травмою;

• реалізація пацієнта;

• інтеграція пацієнта у суспільство.

МКФ поділяється на дві частини, кожна з яких має по дві складові:

1. Функціонування і обмеження життєдіяльності:

функції і структури організму (фізіологічні функції систем організму, включно з психічними функціями, та анатомічні частини організму — органи, кінцівки та їхні сегменти);

активність і участь (можливість пацієнта виконувати завдання або дії, залучення пацієнта у життєву ситуацію).

2. Чинники контексту:

чинники навколишнього середовища (фізичні та соціальні обставини, середовище спілкування, де люди живуть або проводять свій час);

особистісні чинники.

Чинники навколишнього середовища розглядають у взаємозв’язку з іншими складовими МКФ. Вони можуть вплинути як позитивно, так і негативно на адаптацію у суспільстві пацієнта з обмеженням життєдіяльності. Особистісні чинники не класифікують в МКФ через соціальні і культурні варіації.

Читайте: "Медична етика: складні ситуації та поради на щодень"

МКФ можна застосовувати як:

• статистичний інструмент — для збору та накопичення інформації (наприклад при популяційних дослідженнях, епідеміологічному моніторингу або при створенні інформаційних систем);

• інструмент досліджень — для оцінювання результатів втручань, якості життя або чинників навколишнього середовища;

• клінічний інструмент — для оцінювання потреб, порівняння варіантів терапії, оцінювання професійної придатності, реабілітації та оцінювання результатів втручань;

• інструмент соціальної політики — для планування заходів соціального захисту, компенсаційних систем, їх політики та реалізації.

Впровадження МКФ в Україні дасть змогу застосувати міжнародний інструмент вивчення епідеміології інвалідності та поліпшити взаємодію між усіма учасниками реабілітаційного процесу (пацієнтом, лікарями, фізичними терапевтами, ерготерапевтами, соціальними працівниками).

Перевага при використанні МКФ: завдяки проведеній комплексній медико­соціальній реабілітації активність і участь пацієнта можуть поліпшитися, навіть якщо ступінь порушень залишається без змін.

Читайте: "Медсестринська допомога: оцінюємо і поліпшуємо якість"

Що змінилося у роботі медичних закладів і чого очікувати

Сучасна реабілітація грунтується на потребах пацієнта, індивідуальному підході до кожного пацієнта і має починатися з того моменту, коли пацієнт звернувся по медичну допомогу.

Восени 2016 року у систему охорони здоров’я було введено нові спеціальності лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, ерготерапевта та фізичного терапевта.

Відтепер у медичних закладах створюють мультидисциплінарні команди, до яких, разом з лікарями окремих спеціальностей, належать:

• лікар фізичної та реабілітаційної медицини;

• фізичний терапевт;

• ерготерапевт;

• логотерапевт;

• психотерапевт/психолог;

• соціальний працівник.

МКФ є універсальною мовою спеціалістів, які входять до мультидисциплінарної команди. Вона допомагає поліпшити планування реабілітаційних послуг, підвищити взаємодію між учасниками реабілітаційного процесу та сприяє максимальному поверненню індивіда до суспільної взаємодії, враховуючи його запити і можливості, обгрунтовує необхідність використання тих чи тих допоміжних засобів.

МКХ-10

МКФ

Актуальні запитання про атестацію: отримати відповідь

• Як лікарям проходити атестацію з 2019 року
• Що потрібно знати про безперервний професійний розвиток
• За які заходи нараховують бали безперервного професійного розвитку