Медичні працівники віддавна перебувають у зоні підвищеного ризику щодо зараження збудниками інфекційних хвороб від пацієнтів. Особливо гостро ця проблема постала з появою стовідсотково летальної інфекційної хвороби — СНІДу, ефективних засобів профілактики та лікування якої донедавна не було. До того ж, досі не існує ефективного методу захисту організму від інфікування ВІЛ шляхом вакцинації. Створення вакцини проти ВІЛ-інфекції є непростим завданням через мінливість збудника хвороби.
Читайте докладніше: "Постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції у медичних працівників"
Для медичних працівників існує значний ризик інфікування через контакт із кров’ю або іншими біологічними рідинами організму пацієнтів, що можуть містити понад 20 різних патогенних мікроорганізмів — це передусім віруси парентеральних гепатитів, ВІЛ-інфекції тощо. Такі контакти з 1978 року визнані професійно шкідливими, а у 1999 році Міжнародна організація праці (МОП) визнала проблему ВІЛ/СНІДу не лише соціальною та медичною, а й трудовою.
Успіх у зниженні ризику професійного інфікування зумовлений, зокрема, сформованою законодавчою базою у цій сфері.
На міжнародному рівні це питання врегульоване у:
- посібнику Міжнародної організації праці із питань ВІЛ/СНІДу та сфери праці, виданий 2001 року;
- Рекомендації Міжнародної організації праці 2010 року щодо ВІЛ/СНІДу та сфери праці (№ 200), ухваленій 99-ю сесією Генеральної конференції Міжнародної організації праці;
- Рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції для Європейського регіону 2006 року, оновлених 2014 року.
Організація захисту медичних працівників під час виконання професійних обов’язків грунтується на розробленні чіткого алгоритму дій у випадку виникнення аварійної ситуації та стандартних операційних процедур (назвемо їх внутрішніми протоколами або інструкціями дій на кожному робочому місці). Важливо не тільки підготувати такі внутрішні документи, а й створити умови для їх реалізації.
Читайте: "Правила транспортування зараженої ВІЛ-інфекцією крові"
Однак результати дослідження свідчать, що серед працівників медичної галузі третина не дотримується правил техніки безпеки на робочому місці, що може бути зумовлено нестачею засобів індивідуального захисту (гумових рукавичок, масок тощо), а також низьким рівнем обізнаності щодо основних правил безпеки та запобігання інфікуванню.
Працівники закладів охорони здоров’я, науково-дослідних установ та виробництв біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції незалежно від форми власності та підпорядкування, які надають медичну допомогу, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем ВІЛ-інфекції, займаються виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV та обов’язковому страхуванню на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними службових обов’язків відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників…» від 16.10.1998 № 1642, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.
Читайте більше: "Організовуємо діяльність кабінету «Довіра»"
Соціально-економічні перетворення останніх десятиліть, впродовж яких постійно скорочували державне фінансування охорони здоров’я України, призвели до виникнення серйозної проблеми із забезпечення професійної безпеки медичних працівників. Проблема полягає у відсутності чотирьох складових професійної безпеки, що дають змогу звести до мінімуму ризик інфікування. До них належать:
- наявність бар’єрних засобів захисту, необхідних для запобігання професійному ризику зараження ВІЛ та іншими патогенними інфекціями, що передаються через кров;
- достатня поінформованість медичних працівників про загальноприйняті норми професійної безпеки;
- розроблення посібників із реєстрації випадків небезпечних контактів;
- створення системи післяконтактного тестування та профілактики.
Забезпечення засобами індивідуального захисту та їх використання необхідно здійснювати згідно з Переліком та Типовою інструкцією, затвердженими наказом МОЗ від 05.11.2013 № 955.
Зниженню ризику професійного зараження ВІЛ-інфекцією сприяє:
- дотримання стандартних операційних процедур, алгоритмів дій;
- забезпечення принципів інфекційного контролю;
- проведення дезінфекції, передстерилізаційного очищення, стерилізації;
- збирання, знешкодження, утилізування та вивезення медичних відходів;
- забезпечення медичних працівників індивідуальними засобами захисту;
- дотримання алгоритму дій у випадку виникнення аварійної ситуації.
Контроль за безпекою медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків щодо ВІЛ-інфікування покладено на режимну комісію лікувально-профілактичного закладу.
Склад режимної комісії, до якої мають входити не менше п’яти осіб, затверджують відповідним наказом головного лікаря.
До комісії мають входити:
- голова (заступник головного лікаря, який згідно з розподілом функціональних обов’язків відповідає за охорону праці);
- члени режимної комісії: керівники структурних підрозділів, лікар-інфекціоніст, спеціаліст із питань охорони праці, представник первинної профспілки.
Читайте: "Як розроблювати локальні протоколи?"
Обов’язки режимної комісії закладу охорони здоров’я у разі аварії:
- одержати письмові пояснення працівника та інших осіб (за потреби) про обставини, за яких відбулась аварія;
- обстежити місце аварії (у день аварії або у перший робочий день після дня аварії), перевіривши забезпечення робочих місць працівників відповідними засобами індивідуального захисту згідно з нормативними документами та визначити відповідність умов праці вимогам нормативно-правових актів з питань санітарного законодавства та законодавства про охорону праці;
- перевірити, чи було проведено екстрену постконтактну профілактику;
- Оцінити ризики інфікування ВІЛ при аварії та контакті з потенційним джерелом інфікування під час виконання професійних обов’язків залежно від форми контакту та кількості небезпечного біологічного матеріалу — перевіряти дані Реєстраційної карти випадку контакту, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків;
- перевірити дотримання посадовими особами та працівником вимог нормативно-правових актів з питань санітарного законодавства, законодавства про охорону праці та посадових обов’язків;
- перевірити дані про проходження працівником навчання, інструктажів з охорони праці та перевірки знань з безпечного виконання робіт під час здійснення професійних обов’язків;
- перевірити внесення записів до форми № 108-0 «Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам та роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом», затвердженої наказом МОЗ № 148, та проаналізувати дані щодо таких випадків;
- отримати та проаналізувати довідки про обстеження на антитіла до ВІЛ, проведене протягом п’яти днів після аварії;
- подати керівнику лікувального закладу/ наукової установи/ підприємства клопотання про проведення додаткових лабораторних досліджень, випробувань та інших робіт, необхідних для всебічного і об’єктивного розслідування;
- встановити обставини та причини, що призвели до аварії, осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання таким випадкам;
- проаналізувати документи, зазначені у пунктах 1, 3, 4, 6, 7, протягом п’яти робочих днів. Тобто потрібно проаналізувати, чи є інформована згода, документ з обстеження місця аварії тощо;
- скласти акт розслідування випадку контакту з джерелом потенційного інфікування ВІЛ.
