Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) право окремих категорій працівників на щорічну додаткову відпустку визначають за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (додаток 2 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 р. № 1674; далі — Список № 1290).
Відповідно до позиції 72 розділу ХVІІ «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Списку № 1290 працівники центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом закладів та спеціалізованих відділень закладів охорони здоров’я, що призначені для лікування хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, а також лабораторій, кабінетів, відділів, відділень та закладів охорони здоров’я, на які покладено органами охорони здоров’я обстеження населення з ВІЛ-інфекцій та дослідження крові, біологічних рідин, отриманих від хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 18 календарних днів.
✮ Посадова інструкція лікаря-інфекціоніста — скачати
Статтею 8 Закону № 504 передбачено, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Згідно з Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 1998 р. за № 58/2498 (із змінами, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 червня 2003 р. № 150 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 18 червня 2003 р. за № 496/7817), щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Тобто право на відпустку за особливий характер праці мають лише ті працівники, які безпосередньо зайняті на роботах, передбачених відповідною позицією Списку № 1290, не менше ніж половину тривалості робочого дня.
