Вторинні (набуті) імунодефіцитні стани можуть розвинутися внаслідок онкологічної патології, ВІЛ-інфекції та інших хронічних інфекцій (туберкульоз, герпес тощо), а також терапії цитостатиками, великими дозами гормонів чи радіації.
Кожен конкретний випадок вакцинації таких дітей розглядають окремо. Однак у більшості випадків дітям із вторинними імунодефіцитними станами не рекомендують живі вакцини, а за вакцинації інактивованими вакцинами відповідь на них зазвичай гірша порівняно з реакціями здорових дітей. Хоча дози вакцини і графіки щеплень у них однакові. Лише в особливих випадках, як-от аспленія, дітям потрібно додатково вводити некалендарні вакцини проти пневмококової та гемофільної інфекцій.
☑ Приклад оформлення наказу про проведення вакцинації працівників
Окрім того, тривале застосування топічних глюкокортикостероїдних засобів інгаляційно, ендоназально, кон’юнктивально або нашкірно не є протипоказанням до введення вакцин.
Читайте: "Идентификация пациента: специфика отделений и алгоритм"
Протипоказання допроведення щеплень як живими, так і інактивованими вакцинами — вроджені (первинні) комбіновані імунодефіцити та первинна гіпогаммаглобулінемія (Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затверджений Наказом № 595).
Отже, досі залишається чимало питань, пов’язаних з вакцинацією дітей з обтяженим анамнезом. Вони потребують подальшого вивчення. Зокрема, дітям із патологією печінки (хронічний персистуючий гепатит тощо) рекомендують обмежений перелік вакцин (проти дифтерії, правця). Водночас є умова досягнення повної ремісії на тлі підвищення активності ферментів, але не більше ніж у 2-4 рази. До цього часу немає єдиної думки і про тактику вакцинації дітей, хворих на цукровий діабет.
Читайте: "Порядок проведення профілактичних щеплень"
Однак більшість лікарів вважає за можливе на тлі контрольованого клініко-метаболічного стану вакцинувати дітей проти дифтерії, правця, поліомієліту та таких вірусних захворювань, як-от: гепатит В, грип, краснуха, кір, паротит, пневмококова інфекція.
