Дитина, що боїться певної медичної процедури, може чинити опір медпрацівнику, і активність такого опору може бути різної інтенсивності. Це залежить від характерологічних особливостей дитини, від поведінки батьків, а головне - досвіду подібних маніпуляцій.
Якщо медпрацівники раніше припускалися помилок у виконанні процедур і не дбали про психологічний комфорт дитини, без скандалів і спротиву з боку маленького пацієнта не обійдеться.
Існує активний та пасивний спротив дитини до проведення медпроцедури.
За активного опору дитина виявляє агресію, злість, створює перешкоди медпрацівнику, що можуть йому завадити провести маніпуляцію. При цьому дитина може червоніти, зціплювати та шкірити зуби, бути у постійному русі. Можливі голосний крик та плач.
За пасивного опору маленький пацієнт перебуває у заціпенілому стані, виявляє байдужість до всього, що його оточує. Дитина фіксує погляд на одній точці, спостерігається розширення зіниць, напруження м’язів, холодність та вологість долонь та ступнів. Також дитина може тихо плакати, без схлипувань.
Читайте: "Зарплата медсестры в 2018: доплаты, надбавки, рабочее время"
Як виявити причини дитячого спротиву
Перед тим як розглядати конкретні способи подолання страху, слід з’ясувати його ґенез.
За допомогою інстинкту самозбереження людина може уникнути фізичного болю, який за своєю природою є попередженням про потенційну загрозу життю. Так, дитині боляче при виконанні уколів, щеплень та інших впливів на шкіру та системи органів. Оскільки біль грає важливу роль у забезпеченні безпеки життєдіяльності як ознака загрози, ситуація, що викликає больові відчуття, залишається у пам’яті дитини надовго.
Існує велика імовірність, що за таких умов виникне реакція активного спротиву. Маленький пацієнт може розлютитися, залишатися глухим до слів та прохань. Неприємним «бонусом» до страху є формування недовіри та образи на дорослих, оскільки з точки зору дитини дорослі виявляють до неї свою ворожість. Вираженість опору дитини залежить від досвіду подібних психотравмуючих ситуацій, коли вона зазнала болю, але не відчула підтримку близьких чи виконавця процедури. Але не можна вважати довіру дитини остаточно втраченою – дитина усе одно сподівається на підтримку дорослих.
Читайте: "Оновлений табель матеріального оснащення закладу первинної медичної допомоги: скачайте!"
Налагодження контакту з дитиною, яка активно опирається
Коли дитина чинить активний спротив, медпрацівник має дотримуватися такої тактики у поведінці:
- говорити з дитиною гучніше та чіткіше, ніж за звичайних умов;
- ні в якому разі не кричати на дитину;
- фрази мають складатися з трьох-чотирьох слів;
- уникати висловів на кшталт: «Такий дорослий, а рюмсаєш!» або «Плакати – це не по-чоловічому».
Ці поради засновані на тому, що дитина за станом її збудженої нервової системи просто не почує тиху мову, а подібні до вищезазначених висловлювань імовірніше змусять дитину відчувати сором, провину, а можливо і лють, але не дадуть бажаного ефекту.
Читайте: "Схеми поводження з медичними відходами: приклади оформлення"
Налагодження контакту з дитиною, яка пасивно опирається
За ознак пасивного спротиву з дитиною потрібно поводитися особливо уважно та обережно. Не виключено, що дитина раніше отримала тяжку психічну травму, що і лежить в основі її реакції. У такій ситуації навпаки слід стишувати голос, виявляти тепло та турботу, тактовність та стриманість. Якщо це можливо, слід поговорити з батьками маленького пацієнта, з’ясувавши таким чином причину поведінки дитини. Можливо, дитина має потребу у психотерапевтичній допомозі.
Основні принципи контакту з дитиною під час проведення медпроцедури
Наведені рекомендації спрямовані на завоювання довіри дитини до медпрацівників та сприяння усвідомленню дитиною необхідності здійснення медичних маніпуляцій. Порадами можна користуватися у разі будь-якого виду спротиву з боку дитини, так і без нього.
- Перш за все дитина, що перебуває у стресовій ситуації, потребує моральної підтримки та співчуття з боку дорослих. Розділення болю, як фізичного, так і морального, переноситься легше не тільки дитиною, а й дорослим. Кілька теплих слів, що виявлять турботу про маленького пацієнта, сприятимуть тому, що він зможе почуватися вільніше, більш розслаблено. Можна сказати щось на кшталт: «Я розумію, що ти не хочеш, щоб я щось тобі робила. Я теж не у захваті, коли мені роблять уколи». У розмові слід уникати медичної термінології та невідомих для маленького пацієнта слів. Всі маніпуляції ліпше пояснювати просто, зрозуміло.
- Також не варто забувати про те, що Ваші слова мають бути щирі та правдиві. Зверніть увагу, що діти мають неймовірну чутливість до брехні. Надмірні спроби заспокоїти дитину можуть викликати зворотній ефект, а нещирі слова можуть спричинити ще більший спротив наступного разу. Не намагайтеся переконати дитину, що процедура буде зовсім невідчутною, адже втратити довіру дуже просто, а от відновити – завдання набагато важче. Натомість доброзичливо розкажіть дитині, що потрібно робити і що дитина при цьому відчуватиме.
- Медпрацівникові слід забути про залякування дитини. Немає сенсу наводити маленькому пацієнту приклади негативних наслідків невиконання медпроцедури. Хоробрості дитині це не додасть, але причин для тривоги у неї стане більше, як і причин почуватися винним. Внаслідок залякування пацієнт може закріпити тип реагування у вигляді пасивного опору. Як результат того, що дитину ставлять перед тяжким вибором між страхом болю та страхом наслідків уникання болю, у її нервовій системі, що не витримує такого перенапруження, відбувається позамежне гальмування.
Читайте: "Генеральне прибирання в операційному блоці: алгоритм"
- Спробуйте дізнатися хоча б про усвідомлені дитиною причини її страхів. Так, часто буває, що діти мають безпідставні побоювання перед внутрішньом’язовими ін’єкціями, бо вважають їх смертельними або вірять, що шприцем медсестра може увібрати всю їхню кров. Коли маленький пацієнт настільки довіряє, що розкриває зміст своїх страхів, потрібно уважно вислухати, подякувати дитині за довіру та пояснити безпідставність цих страхів простими зрозумілими словами.
- Найефективнішим способом завоювати довіру дитини та розвіяти її страхи – це встановити емоційний контакт з дитиною. Якщо це вдалося зробити, то слід постаратися протримати контакт упродовж усього часу перебування дитини в маніпуляційній. Не переривайте розмову з дитиною, навіть якщо вона заплакала. Не виявляйте байдужість до дитини, бо дитина, що відчуває свою безпорадність та незахищеність, посилюватиме свій спротив, а наступного разу не піддасться контакту з медпрацівником взагалі. По завершенню процедури слід похвалити дитину за її хоробрість та терплячість: «А ти дуже сміливий, як виявилося!» або «Ти молодець, що намагався не плакати!».
Читайте більше:
