Сучасні тенденції на світовому ринку медичних послуг тісно пов’язані із новими можливостями, які надають інформаційні технології. Cьогодні за кордоном складно знайти госпіталь або медичний центр, який не використовував би медичні інформаційні системи, електронні медичні картки та загалом електронний документообіг.
Але, на жаль, мова йде про медичні установи на Заході, а не в Україні. Для української медицини звичним є явище, коли комп’ютери (якщо вони взагалі є в лікарні) використовують лише як друкарські машинки. Годі й говорити, що про госпітальні інформаційні системи більшість медиків взагалі не чули.
Читайте: "Медична карта дитини: як заповнювати форму № 026/о"
Такий стан речей спричинений не лише браком коштів у вітчизняній галузі охорони здоров’я. Це яскраве відображення інертності тієї частини медичної спільноти, на яку покладено завдання керувати процесами, що забезпечують діяльність системи охорони здоров’я на всіх рівнях. Не дивно, що реформування медицини гальмується, а пацієнти ніяк не дочекаються обіцяного поліпшення.
З огляду на це, перед вітчизняною галуззю охорони здоров’я постає низка проблем, які потребують нагального розв’язання для того, щоб галузь охорони здоров’я в Україні могла успішно розвиватися.
Читайте: "Правила виписування рецептів на лікарські засоби: запитання та відповіді"
Основні проблеми розвитку інформаційних технологій в українській медицини
На сьогодні в Україні існують такі проблеми розвитку галузі охорони здоров’я:
- Дисбаланс інтелектуальних і матеріальних ресурсів системи охорони здоров’я між великими містами та іншими населеними пунктами.
- Відсутність комплексної повноцінної і своєчасної статистичної інформації про діяльність системи охорони здоров’я на всіх рівнях. Ця інформація необхідна для аналізу, прогнозування та подальшого планування діяльності системи. Як наслідок — відсутність реальних можливостей для ефективного контролю якості медичних послуг, споживання ресурсів у системі охорони здоров’я на всіх рівнях надання медичної допомоги.
- Відсутність доступу до медичних даних пацієнтів в умовах інтенсивної міграції населення, реформування системи охорони здоров’я і збільшення частки приватних медичних закладів.
Наслідком вказаних проблем є низька ефективність галузі охорони здоров’я у цілому.
Читайте: Програма «Доступні ліки» – інформація для лікарів від МОЗ
Своє віддзеркалення серед загальних недоліків організації медицини мають і проблеми використання інформаційних технологій у галузі охорони здоров’я:
- відсутність повноцінної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність інноваційних напрямів охорони здоров’я, зокрема інформатизації та її похідних — телемедицини та дистанційної діагностики;
- незастосування міжнародних інформаційних стандартів;
- відсутність прийнятної, узгодженої концепції щодо інтеграції інформаційних технологій в охорону здоров’я;
- відсутність єдиних вимог до прикладного програмного забезпечення для інформатизації охорони здоров’я та впровадження інноваційних рішень у галузі;
- відсутність реєстру пацієнтів і недосконалість наявних реєстрів закладів охорони здоров’я, медичних працівників тощо, а також повна їх відособленість та несумісність.
Читайте: "Утилізація та знищення лікарських засобів - загальні правила та форми"
Шляхи розв’язання проблеми взаємної інтеграції інформаційних технологій та охорони здоров’я
Одним зі шляхів розв’язання проблеми взаємної інтеграції інформаційних технологій та охорони здоров’я є створення єдиного корпоративного інформаційного простору на основі гібридної інформаційної інфраструктури.
Єдиний корпоративний інформаційний простір має складатися з багатошарової «хмари» і оптоволоконних каналів передачі даних між столицею та обласними центрами. Суть багатошаровості полягатиме у дублюванні регіональних «хмар» у кластерах центрального рівня. Всі заклади охорони здоров’я будуть користувачами «хмари» регіонального рівня з одночасним кешуванням (тимчасовим зберіганням) своїх даних на локальному сервері на певний обмежений строк. Тобто користувачі у такій архітектурі матимуть статус «тонкого клієнта». На цьому рівні буде використовуватися широкосмуговий доступ до ресурсів «хмари».
Читайте: "Фармаконагляд у ЛПЗ за новими правилами"
На центральному рівні дублюватимуться всі регіональні «хмари». Синхронізація буде виконуватися у режимі реального часу за рахунок використання оптичних каналів передачі даних між центром та регіонами. На цьому ж рівні будуть забезпечуватися комунікації між регіональними кластерами.
Прикладне програмне забезпечення має розроблятися на основі відповідних технічних завдань, затверджених Міністерством охорони здоров’я України із застосуванням міжнародних інформаційних стандартів.
Розмежування понять «інформатизація» та «телемедицина»
Окремо потрібно згадати і про телемедицину — важливий напрям галузі охорони здоров’я, народжений на межі клінічної медицини та інформаційних технологій. На жаль, ще й досі побутують декілька міфів, що формують хибне ставлення до телемедицини і заважають її повноцінному розвитку.
Одним із міфів є ототожнення чи плутання понять «телемедицина» та «інформатизація». Дуже важливо розуміти, що вони абсолютно різні за змістом і потребують чіткого розмежування. Телемедицина — це напрям сучасної медицини, в основі якого лежить дистанційне надання консультативних медичних послуг. Інформатизацією ж є сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціальноекономічних, науковотехнічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства.
Читайте: "Посадові інструкції медперсоналу: роль в організації роботи"
Щодо телемедицини існує ще один міф, який потребує спростування, адже він спотворює саму її суть. Йдеться про те, що телемедицина — це відеоконференцзв’язок. Звичайно, під час телемедичних консультацій можна використовувати відеоконференцзв’язок, але це не обов’язкова умова. Відеоконференцзв’язок є лише одним із варіантів дистанційного спілкування, але він є неприйнятним для передачі певних видів медичної інформації (результати інструментальних та лабораторних досліджень тощо), для чого використовують спеціальні медичні стандарти — HL7, DICOM 3 тощо.
Отже, для організації телемедичного консультування, за потреби, можна використовувати різні види відеоконференцзв’язку як додаткову зручність спілкування.
З точки зору взаємної інтеграції медицини та інформаційних технологій, телемедицина — це «гудзик» на «костюмі» інформатизації. При цьому телемедицина дає змогу ефективно забезпечити одну з ключових складових будьякої реформи галузі охорони здоров’я — гарантію своєчасного доступу громадян до медичних послуг належної якості.
Читайте: "Складаємо договір про надання медичних послуг"
Вкрай важливо, що реалізація цієї умови у масштабах країни не потребує значних капіталовкладень і тривалих строків імплементації. Для широкого впровадження телемедицини на всіх рівнях надання медичної допомоги необхідне забезпечення таких умов:
- наявність доступу до інтернету в закладі охорони здоров’я — це може бути як оптоволоконний канал, так і 3Gзв’язок, тобто особливі вимоги до швидкості доступу відсутні;
- наявність, щонайменше, одного комп’ютера, ноутбука або будьякого іншого гаджета;
- розгортання «хмарних» сервісів телемедицини (достатньо оренди ресурсів одного з датацентрів України);
- доопрацювання наявної нормативної бази в охороні здоров’я.
Впровадження телемедичних послуг у практичну діяльність закладів охорони здоров’я України з урахуванням наявних ресурсів (комп’ютерів тощо) займе не більше трьох років із моменту прийняття такого рішення.
Читайте: "Про порядок отримання бланків листків непрацездатності приватними клініками"
Досвід впровадження телемедицини в Україні
Слід зауважити, що в Україні, на щастя, є досвід розробки та впровадження сучасних систем дистанційного доступу до медичних послуг. Саме цей напрям був покладений в основу проекту, який охопив дванадцять областей України, завдяки компанії ДТЕК.
Із 2011 року Державним закладом «Медичний центр телемедицини МОЗ України» разом із потужними партнерами, зокрема компанією ДТЕК, що, фактично, взяла на себе фінансування основних заходів щодо створення Національної телемедичної мережі, було закладено основи розвитку телемедицини та у цілому інноваційних технологій у системі охорони здоров’я. У подальшому до цієї роботи долучилися громадські організації та Національна академія медичних наук України.
Читайте: "Медична документація кабінету інфекційних захворювань: форми та інструкції"
У межах цього проекту було відпрацьовано та передано на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо впровадження телемедицини. Також було розроблено сучасні програмні рішення, які дають змогу за умови мінімальних витрат розв’язати завдання щодо оптимізації доступу громадян до якісних медичних послуг. Крім того, розроблено та налаштовано дієву модель системи «транспортування» даних у корпоративній медичній мережі, яку можна взяти за основу реалізації амбітного проекту створення реєстру пацієнтів.
Дуже важливим є той факт, що усі напрацювання мають зовсім не теоретичний характер, а були отримані в результаті практичного втілення вказаних систем в Україні на різних рівнях надання медичної допомоги. Цей досвід є неоціненним і має бути використаний для проведення врай необхідних змін у вітчизняній галузі охорони здоров’я вже нині.
