Міністерство охорони здоров’я України наказом від 02.09.2016 № 928 визнало таким, що втратив чинність свій наказ «Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров'я» від 23.02.2000 № 33.
Відтак заклади охорони здоров'я залишилися без примірних штатних нормативів і мають освоїти нові методи для визначення чисельності працівників лікувально-профілактичного закладу.
Тепер, аби обчислити штатну чисельність працівників на рівні ЛПЗ можна враховувати:
- норму навантаження (обслуговування) — кількість об’єктів (робочих місць, обладнання, площу тощо), які працівник чи група працівників відповідної кваліфікації зобов’язані обслугувати за період одиниці часу;
- норму часу — затрати робочого часу на одиницю робіт (функції) або надання послуги одним чи групою працівників відповідної кваліфікації;
- режим праці та відпочинку;
- потребу населення у медичній допомозі (визначають МОЗ, департаменти, управління);
- економічні можливості регіону (визначають МОЗ, департаменти, управління) тощо.
Втрата чинності примірними штатними нормативами, затвердженими Наказом № 33, змусила практиків замислитися над тим, які є методи вивчення витрат робочого часу. Ефективними визнали такі:
- хронометраж;
- фотографію робочого часу;
- фотохронометражне спостереження;
- метод моментних спостережень.
Розглянемо далі переваги кожного з них.
Хронометраж
Після скасування Наказу № 33 з’ясувати потребу у штатній чисельності медичних працівників дає змогу хронометраж.
Цей метод вивчення витрат робочого часу полягає у вимірюванні часу, витраченого працівником на виконання тих елементів робочого процесу, що систематично повторюються. Результати дослідження заносять до хронометражної карти.
Рекомендують у такий спосіб проводити спостереження за працівниками, кваліфікація яких відповідає рівню складності роботи та які мають стаж роботи більше двох років.
А от тих працівників, індивідуальний стан здоров’я яких може істотно впливати на результати спостереження, не варто обирати для проведення дослідження. Це стосується:
- осіб з обмеженими можливостями;
- вагітних жінок;
- осіб, які щойно приступили до роботи після довготривалої перерви;
- осіб, які виконують роботу на умовах зовнішнього чи внутрішнього сумісництва;
- осіб, які виконують обов’язки тимчасово відсутнього працівника у межах робочого часу за посадою.
Хронометраж витрат робочого часу має проводити спеціаліст вищої кваліфікації, ніж той, за яким спостерігають. Тобто спеціаліст, який добре знає технологію трудового процесу.
Фотографія робочого часу
Фотографія робочого часу — це спостереження, вимірювання та послідовний запис усіх без винятку витрат часу протягом робочої зміни чи іншого періоду. Якщо період спостереження збігається з тривалістю робочого дня, це і буде фотографія робочого дня.
Цей метод використовують для виявлення втрат робочого часу та причин, які до них призводять.
Об’єктом дослідження можуть бути працівники, обладнання чи виробничий процес у цілому. У разі якщо витрати часу фіксує сам працівник, має місце самофотографія робочого часу.
Результати заносять до спеціального спостережного листка довільної форми. А далі отримані результати використовуються як вихідні дані при нормуванні.
У цьому разі, окрім виконання маніпуляцій у межах функціональних обов’язків, зважають ще й на час, витрачений на короткі перерви, очікування, поки ввімкнеться обладнання чи апаратура. А ще чимало робочого часу сумарно може займати шлях між кабінетами на різних поверхах чи у різних корпусах тощо.
Фотохронометраж
Фотохронометраж — це вид спостереження, за якого проводиться хронометраж протягом робочої зміни у окремі її періоди.
Цей метод доцільно використовувати при вивченні витрат часу на окремі елементи роботи, що не повторюються циклічно протягом робочого часу.
Крім того, у лікаря може бути особистий час та незавантажений час.
Кількість посад молодших спеціалістів з медичною освітою та молодших медичних сестер у амбулаторно-поліклінічних закладах раніше встановлювали відповідно до кількості лікарів тієї чи тієї спеціальності. На сьогодні такої вимоги немає, тож керівництво ЛПЗ може на свій розсуд залишити попередній підхід або самостійно визначити потребу в молодших спеціалістах з медичною освітою, наприклад за допомогою одного з наведених вище методів.
Методи нормування праці
Окрім перелічених, визначити наразі штатну чисельність медичних працівників, які забезпечуватимуть повноцінну роботу ЛПЗ, допоможуть аналітичний і сумарний методи.
Для унаочнення подамо їх порівняльну характеристику в табличні формі.
| Аналітичний метод | Сумарний метод | |||
| Базується на поділі трудового процесу на окремі складові, визначенні для них нормативних затрат часу та формуванні норм праці з урахуванням раціональної організації процесу праці в цілому, обсягу та якості робіт, які виконуються | Не передбачає змін витрат праці на окремі складові трудового процесу. За допомогою цього методу визначають витрати праці на фактично виконані роботи за методикою, що використовується у цьому закладі. Метод є простим та доступним у використанні, що дає змогу широко застосовувати його у закладах охорони здоров’я для аналізу норм праці. Завдяки цьому методу можна оперативно встановити нові норми праці, які надалі замінити на показники, визначені за аналітичним методом | |||
| Аналітично-дослідницький | Аналітично-розрахунковий | Порівняльний | Дослідницький | Статистичний |
| Вимірюють витрати праці на всі елементи трудового процесу в оптимальних організаційно-технічних умовах, що відповідають сучасній технології лікувально-діагностичного процесу. Метод трудомісткий, але дає змогу коригувати результативні дані у разі змін в технології окремих складових | Використовують раніше розроблені показники витрат праці на той чи той вид діяльності. На основі конкретного обсягу роботи розраховують чисельність персоналу | Використовують у випадку, якщо технологія проведення конкретної роботи аналогічна тій, на яку вже є норми з праці | Показники встановлюють на рівні попереднього досвіду розробника нормативу | Застосовують за наявності статистичних даних про обсяг роботи, наприклад кількість відвідувань чи визначених процедур, досліджень, а також чисельність персоналу, що фактично виконує цю роботу |
Отже, скориставшись методикою нормування праці, керівник має можливість самостійно сформувати структуру медичного закладу, визначити чисельний склад тих чи тих працівників (кількість штатних одиниць), умови їхньої оплати праці. При цьому він має врахувати норми чинного законодавства, обсяг лікувально-діагностичної роботи, яку виконують у закладі, та чисельність прикріпленого населення.
Звичайно, після того, як штатний розпис закладу сформовано, його потрібно затвердити його у головного розпорядника коштів.
