Чи обов’язкове проведення атестації робочих місць для визначення кількості днів додаткової відпустки?

Відповідно до статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-­ВР окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-­емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, надається щорічна додаткова відпустка за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (додаток 2 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 р. № 1674; далі — Список № 1290).

Зміни у БПР медиків

Згідно з позиціями 132–134 розділу ХVІІ «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Списку № 1290 лікарі, які працюють у закладах і установах охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку, молодші спеціалісти з медичною освітою закладів та установ охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення, молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри закладів і установ охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення мають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів.

Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Атестація робочих місць за умовами праці у даному випадку не вимагається.

Згідно з Порядком застосування Списку № 1290, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 1998 р. за № 58/2498 (зі змінами, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 червня 2003 р. № 150 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 18 червня 2003 р. за № 496/7817), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Облік часу, відпрацьованого у зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.