Нутритивна підтримка в Україні: є норма, немає системи

На практиці ситуація з організацією нутритивної підтримки залежить від конкретного закладу, регіону або окремого лікаря. Немає єдиних тарифів, чітких критеріїв, зрозумілих маршрутів пацієнта і головне немає системи, яка б гарантувала виконання стандарту через фінансування та контроль.

Це створює системну нерівність: два пацієнти з однаковим діагнозом у різних закладах можуть отримувати принципово різну нутритивну підтримку — або не отримувати її взагалі.

Як організувати лікувальне харчування у ЗОЗ

Особливо гостро проблема проявляється після виписки зі стаціонару. Значна частина пацієнтів потребує продовження спеціального харчування вдома — через зонд або стому. Проте організованої та профінансованої системи такого продовження лікування в Україні фактично не існує.

Тут важливо зафіксувати причину: якщо нутритивна підтримка не виділена як окрема або захищена оплачувана складова, вона «розчиняється» в загальному бюджеті закладу. У цій ситуації навіть правильно прописаний стандарт не створює доступу, бо фінансова архітектура не змушує систему його виконувати.

Що таке нутритивна підтримка і чому це послуга, а не «просто їжа»

Нутритивна підтримка — це не одноразове рішення і не «видача суміші». Це медично організований процес, який за міжнародними підходами включає чотири обов’язкові етапи:

1. скринінг нутритивного ризику;
2. детальну нутритивну оцінку;
3. призначення відповідної терапії;
4. регулярний моніторинг і корекцію.

Залежно від стану пацієнта нутритивна підтримка може здійснюватися у різних формах. Одним пацієнтам достатньо пероральних нутритивних добавок (ONS) — спеціальних продуктів для прийому через рот. Іншим, наприклад після складних операцій, інсульту або при онкологічних захворюваннях, необхідне ентеральне харчування — введення поживних сумішей безпосередньо у шлунково‑кишковий тракт через зонд або стому.

Саме тому нутритивна підтримка — це послуга, а не продукт. Вона включає:

• медичні показання і критерії призначення;
• навчання пацієнта та його родини;
• забезпечення сумішами, обладнанням і витратними матеріалами;
• логістику;
• технічну підтримку;
• регулярну клінічну переоцінку.

Чому мальнутриція під час лікування дорого коштує системі

Мальнутриція, пов’язана із захворюванням, безпосередньо впливає на результати лікування. Пацієнти з нутритивною недостатністю гірше переносять терапію, частіше мають ускладнення, довше перебувають у стаціонарі.

Дані міжнародних оглядів показують: правильно організована нутритивна підтримка здатна скорочувати тривалість госпіталізації. Навіть незначне скорочення ліжко‑днів у масштабі системи перекриває витрати на саму нутритивну підтримку.

Проблема в тому, що цей ефект проявляється на рівні системних показників — ліжко‑днів, ускладнень, повторних госпіталізацій. Якщо платник не бачить нутритивну підтримку у даних і показниках якості, вона для нього фактично «не існує» як керований інструмент.

Домашнє ентеральне харчування: продовження лікування, яке зникає після виписки

Багато пацієнтів виписуються зі стаціонару до того, як потреба в ентеральному харчуванні зникає. Вони повертаються додому, але продовжують потребувати харчування через зонд або стому. У таких випадках у міжнародній практиці застосовується модель домашнього ентерального харчування (HEN).

HEN — це не «видача сумішей на виписку», а організована послуга, яка забезпечує безперервність лікування між стаціонаром і домом. Вона включає:

• чіткі критерії відбору пацієнтів;
• забезпечення сумішами, обладнанням і доставкою;
• навчання догляду за зондом або стомою;
• цілодобову підтримку;
• регулярний медичний контроль і переоцінку.

Якщо хоча б один з цих елементів відсутній, безпечність і ефективність терапії різко знижується.

В Україні така модель практично відсутня. Після виписки пацієнт і його родина залишаються сам на сам із проблемою — і лікування фактично обривається саме тоді, коли воно ще має тривати.

Як нутритивна підтримка організована в інших країнах

У Франції держава оплачує повний сервісний пакет домашнього ентерального харчування: суміші, витратні матеріали, обладнання, доставку, цілодобову підтримку і регулярні домашні візити. При цьому жорстко регламентовані правила старту і регулярної переоцінки терапії.

У Великій Британії система NHS формує маршрут пацієнта ще до виписки: визначається режим харчування, спосіб введення, алгоритми дій у разі проблем і контакти команди підтримки. Всі призначення фіксуються електронно, що дозволяє здійснювати контроль та аудит.

В Іспанії діють національні критерії фінансування HEN. Дослідження показали: у регіонах, де ці критерії не дотримуються, виникають надвитрати. Тобто відсутність контролю робить систему дорожчою, а не дешевшою.

Спільний принцип усіх ефективних моделей простий: система оплачує не продукт, а процес, і одночасно контролює дотримання правил через критерії, дані та переоцінку.

Організовуємо лікувальне харчування в ЗОЗ: шість кроків

Чому в Україні між стандартом і пацієнтом — порожнеча

Основна проблема полягає в тому, що між стандартом і реальним пацієнтом немає фінансово‑організаційної ланки. Відсутні:

• єдині тарифи або механізми оплати;
• чіткі критерії права на послугу;
• цифрова фіксація призначень і результатів;
• показники якості, за якими платник може оцінювати виконання.

Існує також структурний ризик пакетних оплат: коли нутритивна підтримка не є захищеною складовою, у закладу виникає стимул економити саме на ній, навіть якщо вона формально передбачена стандартом.

Що потрібно змінити

Міжнародний досвід показує три реалістичні напрямки, які можуть поєднуватися:

1. Створення окремої оплачуваної послуги домашнього ентерального харчування з чітким описом складу послуги, рівня сервісу (SLA) та правил переоцінки.
2. Впровадження захищеного компоненту нутритивної підтримки у вже існуючих пакетах — з обов’язковими KPI та цифровим контролем, щоб уникнути «виштовхування» з тарифу.
3. Поєднання стаціонарної і позастаціонарної підтримки для цільових груп, де економічний ефект проявляється через зменшення госпіталізацій та ускладнень.

Нутритивна підтримка в Україні формально існує на рівні стандартів, але без фінансової та організаційної архітектури вона не стає доступною для пацієнта.