Сьогодні, коли Україна крок за кроком реформує підходи до лікарняного харчування, надзвичайно важливо залучати до діалогу не лише кухарів і дієтологів, а й фахівців із громадського здоровʼя
Співзасновниця спілки «Академія харчування пацієнтів» Тетяна Коваль поспілкувалася з Генеральним директором Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» Наталією Іванченко про стан і майбутнє лікарняного харчування в Україні: від стандартів і безпечності до культури харчуватися правильно. Адже це не просто послуга, це важлива частина системи громадського здоров’я.
Наталія Іванченко щодня працює на перетині епідеміології, освіти і профілактики захворювань і добре знає, як культура харчування впливає на здоров’я людей, безпечність середовища й довіру до системи охорони здоров’я.
Як Ви вважаєте, чому тема харчування пацієнтів важлива для системи громадського здоров’я?
Від того, що і як ми їмо, залежать ризики розвитку інфекційних і неінфекційних хвороб. Організм людини досконалий, але для нормальної роботи йому потрібні дві речі — енергія і вода. Енергію ми отримуємо з їжею, тому важливо, щоб її кількість відповідала потребам організму, а співвідношення білків, жирів і вуглеводівбуло б збалансованим. Надлишок трансжирів чи порушення цього балансу можуть спричинити розлади обміну речовин, які потім доводиться коригувати все життя.
Не менш важливим є водний режим — у середньому 30 мілілітрів води на кілограм ваги (залежно від стану організму), щодня. А загалом, якщо змалку навчати людину харчуватись правильно, ризики хвороб знижуються. Коли ж змінювати харчування вже в старшому віці, позбутись набутих захворювань складно, але правильне харчування допомагає уникати частих загострень.
Майбутнє, я вважаю, належить превентивній медицині та популяризації здорового харчування, бо це крок до зменшення кількості хвороб, яких можна було б уникнути.
Чи можуть лікарні стати джерелом формування культури здорового харчування для суспільства?
Безумовно. Вилікувати людину лише ліками чи словом лікаря неможливо — потрібна якісна їжа. На жаль, ми часто згадуємо про фрукти, овочі й іншу корисну їжу лише тоді, коли людина потрапила до лікарні — родичі несуть усе хворому. А ці продукти мають бути щоденною нормою, щоб до лікарні не потрапляти.
У стаціонарі пацієнти зазвичай мають час переосмислити свої харчові звички. Залежно від хвороби, з якою потрапили до лікарні, одні споживають блендовану їжу, другі — більше білка, треті — більше овочів тощо. І якщо лікарня показує, що правильне харчування справді покращує самопочуття — фізичне і психологічне — людина продовжує їсти так, як дійсно потребує її організм, і вдома.
Їжа — це, безумовно, теж частина лікування. Вона забезпечує організм енергією, допомагає подолати хворобу. І ефективна взаємодія між медикаментами, продуктами та поведінковим режимом — це та основа, яка підтримує здоров’я. Недарма в інструкціях до ліків пишуть «приймати до або після їжі»: йдеться не лише про дієвість, а й про безпеку. Обізнаний — захищений.
Які основні проблеми чи ризики ви бачите у сфері лікарняного харчування в Україні сьогодні?
Ситуація дуже різна. Хоч МОЗ скасувало 15 дієт за Певзнером понад десять років тому, наразі не всі лікарні правильно адаптувались. Десь причина у фінансуванні, а десь і у небажанні змінювати підходи.
Є заклади, де пацієнтам пропонують лише кашу чи зупу, і є ті, що дотримуються балансу: риба, біле м’ясо, овочі. До ідеалу зараз далеко майже всім медичним закладам, але якщо адміністрація лікарні справді зацікавлена у позитивних змінах, завідувачі відділень передбачають у призначеннях не просто «дієту №…», а реальні харчові рекомендації на користь пацієнту, якщо працюють групи нутритивної підтримки чи лікарі-нутриціологи, — тоді харчування дійсно стає раціональним і ефективним елементом лікування.
Яку роль у контролі безпечності харчування відіграють Центри контролю та профілактики хвороб — зараз і в майбутньому?
Одне з наших завдань — популяризація здорового способу життя і раціонального харчування. Працюємо переважно з дітьми в школах і садках: пояснюємо, що таке «тарілка здорового харчування», як виглядає збалансований сніданок, обід, перекус, вечеря. Однак важливо навчати не лише дітей, а й тих, хто готує, і батьків — щоб домашнє харчування не разюче відрізнялося від шкільного.
Працюємо також і в форматі проєкту «Здорове робоче місце»: вимірюємо зріст, вагу, розраховуємо індекс маси тіла, радимо, як покращити раціон працівникам різних підприємств. Проводимо для них санітарно-гігієнічні навчання.
Планові перевірки об’єктів — не наша спеціалізація, але якщо десь стається спалах інфекції, виїжджаємо на місце разом із Держпродспоживслужбою і з’ясовуємо причини. Часто йдеться про порушення товарного сусідства або технології приготування.
Найнебезпечніші не разові, а системні порушення. Крім того, активно працюємо і з нашою цільовою аудиторією в соціальних мережах. До прикладу, проводимо прямі ефіри у Facebook, пояснюємо базові речі — і бачимо, що попит на ці знання зростає. Люди хочуть розуміти, як дбати про здоров’я. Це мотивує.
А про які важливі ініціативи щодо харчування, окрім згаданих вище, можете також розповісти?
Ми проводимо навчання у проєкті «Діємо для здоров’я» — очікували, що за знаннями прийдуть переважно вчителі, а прийшли ще й кухарі: слухали експертів, ставили десятки практичних запитань.
Розвиваємо проєкт «Почуй лікаря»: студенти-волонтери проходять теоретичне та практичне навчання в літній чи зимовій школі, отримують презентації й потім поширюють знання в школах і університетах. У Львові ми проводимо літню школу вихідними — лекції, практичні вправи, робота з матеріалами, які слухачі адаптують під себе. Це цікавий живий процес.
Чи знаєте ви про стан лікарняних харчоблоків? Чи доводилося їх відвідувати?
Так, і вони дуже різні. Є лікарні, де харчоблоки функціонують за залишковим принципом, звідси й неприємний запах, мінімальний асортимент меню тощо. А є ті, де чисто, як в операційній. Можливо, меню там не вражає різноманіттям, але до умов приготування ставляться серйозно. Якщо ж оглянути загалом, то карта країни дуже строката — і за станом кухонь, і за оснащенням, і за якістю меню.
Трапляється, що деякі директори лікарень за час своєї каденції до харчоблоків не доходять.
Так, буває. Я довго працювала у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні — там харчоблоку приділяли велику увагу: модернізували, міняли посуд. Хтось перейшов на кейтеринг, хтось має кухню у підвалі. Усе залежить від керівника і команди. І, зрештою, від пацієнтів теж. Якщо пацієнт вибагливий, ставитьлогічні запитання, то це стимулює лікарню розвиватися. Клієнта треба виховувати, як на мене.
Тож повертаємось до популяризації теми правильного харчування — щоб у лікарнях воно стало частиною лікування, а не опцією за залишковим принципом.
Саме так. Навіть у листку призначень першим пунктом мають бути «особливості харчування» (а не стара «дієта №…») — необхідний калораж, продукти, обмеження тощо. Наприклад, у згаданій інфекційній лікарні після скасування стандартних дієт ми впровадили чотири власні:
- для пацієнтів із розладами ШКТ (без молочного та клітковини);
- для хворих із захворюваннями печінки (з обмеженням білка);
- для пацієнтів із підвищеною температурою (легка їжа);
- для решти пацієнтів — базовий раціон.
Це простий, але ефективний підхід.
Які три найважливіші пункти мають бути в оновленому Наказі № 931 МОЗ, на вашу думку?
По-перше, універсальний мінімум: щоб усі лікарні мали спільні базові стандарти, які на місцях завжди можна вдосконалювати, але категорично не можна знижувати. По-друге, я б затвердила 7–10 варіантів меню, щоб лікар міг одразу підібрати потрібний раціон пацієнтові. По-третє, зробила б систему НАССР обов’язковою: кольорові дошки, ножі, зрозумілі процеси, дотримання правил. І ще — посудомийні машини у відділеннях, адже поки пацієнти миють тарілки «ганчірочкою в туалеті», ризики небажаних наслідків високі.
Крім того, нам бракує електронного ресурсу про харчування в лікарнях — на зразок порталу «Знаїмо» для шкіл. Саме там дієтсестри й лікарі могли б швидко знайти потрібну інформацію.
Які європейські або світові підходи у сфері лікарняного харчування могли б стати прикладом для України?
Мені не доводилося бути пацієнткою за кордоном, але з професійних розмов і публікацій знаю, що у Польщі харчування подібне до нашого, у Німеччині — широкий вибір страв для пацієнта, але не завжди лікувальний.
Мені імпонує підхід Фінляндії, яку я відвідала минулого року. Це країна, де харчування — частина державної політики. Через низьку інсоляцію вони збагачують продукти вітаміном D. У школах — шведський стіл із легких страв, дитина сама обирає порцію.
Ми з колегами відвідали інститут громадського здоров’я в Гельсінкі: працівники отримують талони на збалансоване харчування — без смаженого, без надлишку жиру, але з варіантами для різних дієт.
Нагоди ознайомитися з харчуванням у тамтешніх лікарнях я не мала, але, з огляду на серйозний підхід фінів до харчування загалом, припускаю, що воно на належному рівні. Це варто дослідити, мені здається.
Яким ви бачите лікарняне харчування в Україні за 5–10 років?
Ідеальна модель: пацієнт обирає страви з різноманітного меню на основі своїх бажань і обмежень лікаря, медсестра допомагає зробити вибір, якщо необхідно. Адже коли людина в лікарні їсть не тому, що «треба», а із задоволенням, бо смачно, безпечно, збалансовано, то це дуже сприяє емоційному здоров’ю та швидшому відновленню. Тож харчування має стати частиною лікування — і фізичного, і ментального. За цим майбутнє.
