Скорочення медпрацівників: коли це законно, а коли ні?

Тема примусового звільнення стає все актуальнішою з огляду на реформу у системі медицини, пов’язану з автономізацією закладів охорони здоров’я, скасуванням їхніх примірних штатних нормативів. Нагадуємо, який процес скорочення медпрацівників можна вважати законним, а коли він порушує їхні права.

Надання адміністрації закладів охорони здоров’я більшої свободи у питанні укомплектування персоналом неодмінно призведе до зростання кількості конфліктів із працівниками, а отже, — і до зростання кількості судових позовів, «перші ластівки» яких вже з’явились.

Пам’ятайте, якщо у закладі охорони здоров’я почались скорочення, роботодавець зобов’язаний дотриматися таких процедурних моментів:

  • не пізніше ніж за три місяці до проведення скорочень повідомити про це профспілку закладу охорони здоров’я; із профспілкою роботодавець зобов’язаний провести консультацію щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків звільнення;
  • у разі запланованого масового вивільнення працівників адміністрація закладу за два місяці до вивільнення надає відповідну інформацію до центру зайнятості;
  • про скорочення кожного працівника мають повідомити не пізніше ніж за два місяці до дати звільнення, тож не погоджуйтеся підписувати будь-які документи «заднім числом»;
  • якщо скорочення пов’язані зі зміною в організації виробництва і праці, роботодавець має враховувати переважне право залишитися на роботі для певних категорій працівників (наприклад, такими є працівники з тривалим безперервним стажем роботи; працівники, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право отримувати пенсійні виплати тощо);
  • одночасно із попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці працівникові мають запропонувати іншу роботу у тому ж закладі;
  • адміністрація закладу має отримати згоду на звільнення працівника від профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник; письмове подання адміністрації закладу з цього питання розглядають протягом 15 днів у присутності працівника чи його представника.

При будь-якому звільненні з ініціативи роботодавця у день звільнення працівникові зобов’язані видати належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення з роботи і провести з ним розрахунки (ст. 47, 116 КЗпП). Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми зобов’язані виплатити не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Працівника письмово повідомляють про нараховані суми, належні йому при звільненні, перед виплатою зазначених сум.

Підставою для звільнення працівника, яку зазначають у трудовій книжці у разі проведення скорочень, є п. 1 ст. 40 КЗпП: «зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників». Працівникові, звільненому за цією підставою, виплачують вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Якщо роботодавець порушив порядок проведення процедури скорочення, працівник має право шляхом звернення до суду поновитися на посаді.

Апеляційна скарга примусово звільненого працівника 

СИТУАЦІЯ:

Медична сестра інфекційного відділення комунального закладу охорони здоров’я подала апеляційну скаргу на рішення районного суду, яким їй відмовили у задоволенні позову до роботодавця про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Згідно з фабулою судового рішення позивачка вимагала:

  • скасувати наказ головного лікаря про звільнення її з посади у зв’язку зі скороченням штату працівників; поновити її на роботі;
  • стягнути з відповідача середній заробіток на час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день набрання рішенням суду законної сили;
  • стягнути з відповідача суму 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За твердженням позивача, її не попередили про подальше вивільнення не пізніше ніж за два місяці, як це передбачено ст. 492 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі — КЗпП). Також при вивільненні працівників не врахували переважне право позивачки залишитися на роботі, передбачене ч. 2 ст. 42 КЗпП: оскільки її чоловік ніде не працює, вона має тривалий стаж роботи як медична сестра. До того ж їй не запропонували іншу роботу відповідно до ч. 3 ст. 492 КЗпП.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач згідно з примірними штатними нормативами закладів охорони здоров’я, затвердженими наказом МОЗ від 23.02.2000 № 33, мав у своїй структурі у числі інших інфекційне відділення. З набранням чинності наказу МОЗ від 02.09.2016 № 928 вищевказаний наказ втратив чинність, тим самим надав можливість закладам охорони здоров’я самостійно визначати свої штати та кількість і найменування штатних підрозділів. Отже, суд визнав дії головного лікаря центральної районної лікарні з приводу скорочення штатів лікарні правомірними.

До того ж законність та обгрунтованість скорочення штату лікарні перевірила спеціально створена комісія, що працювала у зв’язку з письмовим зверненням працівників лікарні до депутата облради. За результатами її роботи встановили, що порушень законодавства України при проведенні підготовки оптимізації ліжкового фонду не виявлено та рекомендовано головному лікарю забезпечити проведення заходів щодо оптимізації ліжкового фонду та роботи закладу в межах затверджених асигнувань відповідно до чинного законодавства.

Позивачку під підпис ознайомили із наказом про подальше можливе скорочення штату чисельності працівників у зв’язку зі скрутним фінансовим станом, недостатністю коштів у закладі та приведення штатного розпису у відповідність до затвердженого кошторису головним лікарем та із наказом про призупинення тимчасово (протягом місяця) роботи інфекційного відділення у зв’язку з відсутністю працівників цього відділення на робочому місці через відсутність хворих у відділенні та недостатністю коштів на фінансування, а також про встановлення розрахунку сплати заробітної платні на цей період. Також суд встановив, що ознайомлюватися з іншими наказами по лікарні, які оформлювали у процесі проведення процедури скорочення, усі працівники інфекційного відділення, серед яких і позивачка, відмовилися, що засвідчено актом.

Переглянути документи щодо скорочення

У день настання тимчасового призупинення роботи інфекційного відділення зробили офіційне звернення до голови профспілки охорони здоров’я лікарні з проханням на погодження на скорочення працівників згідно з доданим списком. Листом за підписом голови профспілки отримали таку згоду профспілкового органу.

РІШЕННЯ СУДУ:

Як вбачається із актів, складених інспектором відділу кадрів лікарні, та її ж доповідною, остання вживала передбачені законом заходи щодо ознайомлення позивача із вищезазначеними наказами, однак на неодноразові телефонні дзвінки остання не відповіла, на запрошення до відділу кадрів не з’явилася. Рекомендовану кореспонденцію, яку відповідач направив на адресу позивача, остання відмовилася отримати. Позивачка проігнорувала і намагання адміністрації лікарні обговорити питання щодо переведення її на іншу посаду, на підтвердження чого складено акт. За таких обставин апеляційну скаргу позивача ухвалою суду було відхилено.

Примітка. Матеріал розроблено на основі справи № 616/903/16-ц, яку апеляційний суд Харківської області розглянув 11.04.2017.

 

Атестація медичних працівників — 2025

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді