Держава залишає за собою право примусово впливати на порушників законодавства в галузі охорони здоров’я. Відповідальність медичних працівників за скоєні дефекти при наданні медичних послуг настає в разі, якщо дії чи бездіяльність певних посадових осіб потягли за собою негативні наслідки для здоров’я чи життя пацієнта.
Читайте: "Контроль качества стерилизации: методы, основные положения"
Стаття 80 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII передбачає настання юридичної відповідальності медичних працівників, що скоїли правопорушення під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Винні особи несуть цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність залежно від вчиненого ними правопорушення. Разом з тим, відповідальність настає не за самим фактом вчинення правопорушення, а в разі настання негативних наслідків для здоров’я чи життя пацієнта. В разі, якщо негативні наслідки не настали, відповідальність за дефект при наданні медичної допомоги залишається у площині етики та деонтології.
Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників
Передусім важливо зупинитись на загальних питаннях юридичної відповідальності медичних працівників, а саме - визначенні самого поняття юридичної відповідальності та обставин її настання. Юридична відповідальність в галузі медицини — форма державного примусового впливу на осіб, які вчинили правопорушення, яка має на меті застосування до них певних санкцій, передбачених чинним законодавством. Крім того, відповідальність настає у разі, якщо лікарська помилка призвела до негативних наслідків для здоров’я особи. Законодавство передбачає, що винна особа має відшкодувати в цьому разі усі майнові та немайнові витрати.
В ситуації, коли медичний працівник виконував свої обов’язки належним чином та не передбачав, чи не міг передбачити можливість виникнення (запобігти виникненню) негативних наслідків, він звільняється від відповідальності. У випадках, коли дії чи бездіяльність посадової особи в галузі медицини не спричинили порушення законодавства, прав пацієнта та не призвели до негативних наслідків для здоров’я чи життя, відповідальність не настає.
Читайте: "Перевірки у медзакладі щодо санепідрежиму: на що звертають увагу?"
Цивільно-правова відповідальність
Одним з видів відповідальності медичних працівників є цивільно-правова відповідальність. Настає вона у випадку скоєння посадовою особою правопорушень щодо майнових та немайнових благ пацієнта. В першу чергу, це життя та здоров’я особи. Основні аспекти настання цивільно-правової відповідальності прописані в Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV. Цей вид відповідальності поділяється на два види:
- Договірна відповідальність (регулюється гл. 63 ЦКУ та Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII). Настає у випадку порушення медичним працівником умов договору про надання медичних послуг. Законодавство вимагає у цьому випадку, за наявності вини виконавця, відшкодування збитків (моральних та матеріальних) у повному обсязі.
- Делікатна відповідальність настає у випадку неправомірного заподіяння ним шкоди під час виконання своїх професійних обов’язків.
Для притягнення до відповідальності медичного працівника необхідні декілька умов:
- доведеного факту протиправного характеру дій чи бездіяльності;
- наявності негативного впливу на здоров’я пацієнта;
- встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими фактами;
- доведення факту вини медика.
Читайте: "Форма рецептурного бланка Ф-1: скачайте!"
Таким чином, юридична відповідальність медичного працівника настає в разі доведення факту наявності причинно-наслідкового зв’язку між вчиненням ним певних дій (бездіяльності) та настанням шкоди для здоров’я пацієнта. Встановлює чи спростовує наявність такого зв’язку судово-медична експертиза. Саме її висновок остаточно вирішує:
- чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника;
- чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій);
- чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта.
В останніх двох випадках особа, що заподіяла шкоду, не буде зобов’язана її компенсувати. Як приклад, можна навести ситуацію, коли лікар добросовісно та в повній мірі провів обстеження пацієнта, однак виставив невірний діагноз через нетиповий перебіг хвороби. Інша ситуація – під час проведення оперативного втручання хірург пошкодив артерію через розташування її в нетиповому місці.
Читайте: "Форма 1-ОМК: скачайте бланк особистої медичної книжки"
Принцип презумпції вини
Цивільне законодавство передбачає принцип вини особи, яка заподіяла шкоду при наданні медичної допомоги. Відсутність вини особи стає підставою для звільнення від відповідальності. Саме через цей принцип відсутність вини має довести та особа, яка скоїла правопорушення. Однак цивільне законодавство передбачає винятки з цього правила.
Обставини, які передбачають відшкодування завданої пацієнту шкоди | Стаття ЦКУ |
Шкода заподіяна за крайньої потреби | Ст. 1171 |
Шкода заподіяна діяльністю, яка пов’язана зі зберіганням та використанням механізмів, обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин. | Ст. 1167, 1187 |
Шкода заподіяна через певні недоліки в товарі чи роботах (наприклад, вказаної недостовірної інформації в інструкції з застосування виробу чи препарату). | Ст. 1209 |
Як видно з наведених статей ЦКУ деякі види медичної діяльності можуть нести певну загрозу для пацієнта (рентгенівське дослідження, використання лазерних установок). В наведених випадках відшкодування не буде залежати від доведеної вини медичного працівника та від того, чи перебувала особа, якій заподіяна шкода, у договірних відносинах.
Відповідальність медичних працівників за професійні правопорушення настає у випадках, коли наявні усі елементи правопорушення, а саме:
- протиправна поведінка;
- спричинення шкоди для здоров’я;
- доведений прямий зв'язок між першим та другим елементом правопорушення.
Переважна більшість судових позовів проти медичних працівників, має на меті отримання відшкодування за заподіяну моральну та матеріальну шкоду. Порядок стягнення такої шкоди прописаний у главі 82 ЦКУ.
Читайте: "Декларація про відходи: зразок та правила надання"
Принципи відшкодування шкоди, заподіяної медичним працівником
Відповідно до цивільного права, в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт претендує на відшкодування усіх видів завданої шкоди:
- Майнової — усіх видів майнових витрат.
- Немайнової (моральної) — компенсацію порушником законодавства фізичних та духовних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦКУ).
Майнова шкода в свою чергу складається з:
- реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права;
- втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними.
Розмір відшкодування, в разі доведеного факту відповідальності медичних працівників, у кожному конкретному випадку встановлює суд. Для нарахування суми матеріальних витрат пацієнт має надати до суду відповідні документи (наприклад, аптечні чеки).
Читайте: "Сучасні медичні бібліотеки: повний перелік та послуги для кожного медпрацівника"
Розрахунок суми компенсації немайнової шкоди
Формули, за якою б проводився розрахунок моральної шкоди, законодавець не надає. З огляду на це сума відшкодування моральної шкоди нараховується згідно з договором (якщо такий укладався між пацієнтом та медичним закладом) чи за рішенням суду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суди керуються принципами:
- Повинен бути доведеним факт посягання на немайнові права особи чи порушення цих прав.
- В діях (бездіяльності) медичного працівника повинен бути встановлений факт вини.
- Сторона пацієнта повинна довести факт моральних та фізичних страждань.
- Компенсація моральної шкоди не залежить від компенсації матеріальної шкоди.
- Законодавець не передбачив верхньої та нижньої межі розміру моральної шкоди.
Стаття 23 ЦКУ частково надає орієнтири, якими має керуватись суд в питанні встановлення розміру грошової компенсації матеріальної шкоди, як одного з видів відповідальності медичних працівників за вчинені правопорушення:
- на розмір суми грошової компенсації впливає характер вчиненого правопорушення;
- ступінь вираженості фізичних та моральних страждань;
- характер зниження здібностей чи позбавлення можливості до реалізації;
- ступінь вираженості вини особи, яка спричинила моральну шкоду;
- до уваги приймаються також інші обставини, які мали суттєвий вплив на ситуацію, вимоги доцільності та справедливості.
Читайте: "Реформа сільської медицини: чого чекати згідно з новим законопроектом"
В разі необхідності, суддя має право призначити судово-медичну та судово-психіатричну експертизи. Судово-психіатрична експертиза має на меті встановити ступінь вираженості та характер страждань, психологічний стан пацієнта. Судово-медична експертиза вирішує питання:
- причина несприятливого результату чи смерті особи;
- підтвердження чи спростування факту наявності помилок в роботі лікаря;
- причини помилкових дій лікаря;
- наявність можливості у лікаря спрогнозувати та попередити негативні наслідки своїх вчинків;
- ймовірні причини настання негативних наслідків в разі правильного лікування;
- наявність чи відсутність порушень в організації охорони здоров’я в медичному закладі, де стався випадок.
Результати цих досліджень суд враховує при встановленні розміру компенсації матеріальної шкоди.
Юридична відповідальність медичних працівників за шкоду, яка була заподіяна пацієнту, покладається на суб’єктів цивільно-правової відповідальності (гл. 82 ЦКУ). Ними стають:
- юридичні особи – медичні заклади;
- фізичні особи, що займаються медичною практикою.
Стаття 1172 ЦКУ передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник в ході виконання ним своїх професійних обов’язків. Сам лікар, вина якого встановлена, притягається до карної відповідальності. Надалі заклад охорони здоров’я може звертатись до винної особи з регресним позовом та вимагати від неї компенсувати повну суму заподіяної шкоди.
