Як подолати посттравматичний стрес у медичних працівників

Дуже важливо розуміти, що пережиті вашими колегами відчуття не є ознакою якоїсь фізичної чи психічної патології. Цей стан знаний у психіатрії як посттравматичний стрес і настає у людей, які зазнали травми або були у небезпеці (наприклад, солдати, польові медики, жертви чи свідки нещасного випадку, насильства). Наївно вважати, що посттравматичний стрес може спіткати тільки постраждалих від певних подій, тобто пацієнтів. Варто придивитися до своїх колег і підлеглих, адже медичні працівники, що стали свідком важких подій, також можуть опинитися у цьому важкому стані.

Читайте: "Розрахунок квоти інвалідів у медичному закладі: калькулятор"

То як саме перебігає посттравматичний стрес і як пережити адаптацію до нового життя якомога легше?

ФАЗА 1. Шок і заперечення

Людина не може одразу усвідомити кардинальні зміни звичного для неї навколишнього світу, не кажучи вже про адаптацію до них. Процес усвідомлення стає сильним стресом для психіки. Саме тому вона вмикає захисні механізми, і усвідомлення факту того, що сталося, приходить поступово. Шок — це своєрідна анестезія для душі.

Цій фазі притаманні риси:

• спустошеність і відсутність емоційних реакцій;

• емоційне «замороження» (зовні проявляється як зосереджений на одній точці погляд, втрата контакту з тим, що відбувається в конкретний момент);

• втрата послідовності реальних подій, ускладнення при визначенні тривалості часових проміжків;

• відчуття «це відбувається не зі мною», заперечення власної присутності в процесі.

Читайте: "Центральное стерилизационное отделение: оснащение и требования к обустройству"

ФАЗА 2. Протест, неприйняття, гнів

У цій фазі часто на поверхню виходить відчуття гніву в різних його проявах (внутрішнього чи зовнішнього «кипіння»). Гнів — це захист нашої психіки від безпорадності. Це протест проти незворотності буття, неможливості змінити минуле. Важливо розуміти, що такий стан є абсолютно нормальним. Навіть якщо раніше за вашим колегою не спостерігалося різких агресивних проявів, вони можуть виникнути і з часом минути без «рецидивів». Усвідомлене і якісне випускання гніву назовні допомагає вивільнити накопичену руйнівну енергію тривоги.

Утім, немає сумніву, що через проявлений гнів з’являється небезпека заподіяти психічну або фізичну шкоду іншим людям, особливо пацієнтам. Тому медичним працівникам, які переживають цю фазу особливо гостро, потрібна максимальна підтримка як колег, так і рідних. Насамперед вона може полягати в інформуванні про перебіг посттравматичного стресу за допомогою простих та лаконічних фраз. У них категорично мають бути відсутні заклики до совісті, розуму, почуття провини тощо, а також оцінки дій агресора.

Читайте: "Маніпуляційний кабінет: правильне зонування приміщення"

У протестній фазі людина може так проявляти свій гнів:

• шукати винних у ситуації навколо;

• відчувати власну провину, звинувачувати себе;

• переживати раптові спалахи агресії і активності в ситуаціях, не пов’язаних безпосередньо з травмуючими обставинами (різке бажання прибрати в кабінеті із залученням інших працівників; сперечання стосовно незначущих питань; допитливе обговорення найменших деталей тощо).

На фізіологічному рівні спостерігається м’язова напруга, тахікардія, загострення хронічних захворювань.

У цій фазі контакт свідомості і відчуттів може заблокуватися. Причинами можуть бути суворе сімейне виховання, релігійні чи філософські погляди та інші соціально-психологічні чинники. У цьому випадку зовнішня картина поведінки людини здається зовсім незмінною. Однак, такий «маячок» як надлишкове реагування на будь-які побутові ситуації або нехарактерне людині замкнення в собі, сигналізує про те, що людина буквально застрягла на цій фазі.

Якщо людина не може зняти заборону на емоції самостійно, цьому можуть посприяти зовнішні чинники. Така людина потребує підтримки, а іноді й професійної допомоги психолога. Головне для мудрого керівника у цей момент не намагатися бути наставником, не оцінювати і не повчати, а також не сприймати злість чи образу особисто. Приблизно процес можна порівняти із очищенням організму людини при отруєнні. Організм не диференціює цінність вмісту шлунка, а проводить повне очищення шляхом виведення назовні. Без розуміння реакцій посттравматичного стресу людина, яка наговорила «зопалу», може потім страждати через почуття провини, їй може бути соромно за свої вчинки.

Паралельно з гнівом може активізуватися переживання відчуття страху (наприклад, повторення травмуючих подій). Також спостерігаються різні види тривожних розладів: панічні атаки та неврози.

Читайте: "Медицинские отходы: классификация и правила уничтожения"

ФАЗА 3. Депресія

Ця фаза починається в момент виснаження активних сил організму
і, як не дивно, є важливою. Ступінь і глибина перебігу залежатиме багато в чому від внутрішнього дозволу собі бути в депресії (йдеться не про хронічну депресію чи депресивний розлад, а лише про крайній ступінь норми).

У цей період можуть спостерігатися такі прояви депресії:

• відчуття ізоляції, безпорадності;

• бажання відмежуватися від усього світу, самоізолюватися;

• думки про безповоротність колишнього самоусвідомлення («я не такий, як раніше, і таким ніколи не стану знову»);

• втрата віри, цілей, колишніх орієнтирів;

• розчарування, пережите на різних рівнях;

• відчуття, що біль, спричинений спогадами, ніколи не закінчиться.

На фізіологічному рівні може спостерігатися зниження загального імунітету організму, тонусу м’язів, температури тіла, тактильної чутливості.

Саме під час цієї фази починається справжнє бідкання і оплакування минувшого, утраченого. Наша психіка виконує важливу роботу: вона прощається з тим, що було дорогим, важливим і значимим для нас, і поступово готується відпустити минуле на користь перших кроків у майбутнє.

Читайте: "Информированное добровольное согласие пациента: принципы, документация, юридические аспекты"

Іноді стається так, що оточуючі з найкращих міркувань починають активно пропонувати варіанти «перемикання» людям, які мають яскраві ознаки переживання пригніченості. Тут є небезпека зіткнутися з новою хвилею агресії, оскільки людина, яка горює, може сприйняти пропозицію переключити увагу як знецінення прожитого і почати захищати своє право сумувати.

Однак буває, що зміщення фокусу на виконання рутинних повсякденних справ і обов’язків допомагає вибудувати внутрішній ритм. Увійшовши в цей ритм, людина може випадати на деякий час, повертаючись до спогадів і переживань, і знову повертатися до конкретних і функціонально зрозумілих справ. Цією ідеєю можуть озброїтися керівники різних рівнів, зокрема головні медичні сестри. Підтримувана рутинна робота у стресовий час може підтримати колектив у робочому стані і допомогти поступово відновити соціальну активність працівників. Після цього зазвичай настає завершальна фаза — зцілення.

Читайте: "Епікриз: оформлення, види"

ФАЗА 4. Зцілення і адаптація до нового життя

Люди, які ввійшли в цю фазу, описують свої переживання як світлу печаль. Біль переходить у сприймання (іноді подяку) минулого як цінності життєвого досвіду. Відбувається формування нових цінностей, орієнтирів, відновлюється віра і бажання створювати соціальні зв’язки. У цей час люди все ще надто вразливі і піддаються періодичним поверненням (рецидивам) до агресивної чи депресивної фази. Але інтенсивність переживань і тривалість повернень зменшується.

Описані стани і реакції — природні вияви при зіткненні з травмами різноманітної етіології. Для того, щоб відновити активну життєву позицію, необхідно пройти всі фази. З різних причин людина може «застрягати» на якій-небудь фазі, а це заважає перейти на наступні. Якщо керівник медсестринського персоналу помічає подібні труднощі у своїх підлеглих, він може у тактовній формі передати їм рекомендації, наведені у Додатку.           

Додаток

РЕКОМЕНДАЦІЇ
з подолання посттравматичного стресу

1. Для виходу зі стресового «піке» психіці потрібно знайти якісь точки опори. Вони мають грунтуватися на раніше звичних і знайомих діях.

Напишіть детальний розпорядок дня з включеними періодами для 3–4-разового харчування та перервами на відпочинок. Якщо це можливо, заплануйте меню кожного прийому їжі, а також місця і способи відпочинку (прогулянка, спостереження за вулицею з вікна, дихальні вправи і таке інше). Намагайтеся дотримуватися цього розпорядку. Можна для наочності відзначати виконані пункти.

Підтримуйте контакт з природою. Проведіть час, сидячи на лавці в парку або на березі річки (озера). Відчуйте навколишні аромати, звуки. Перебирання дрібних камінчиків або пересипання піску з долоні в долоню розслабляє нервову систему.

Якщо ви вмієте в’язати чи вишивати, саме час згадати про це заспокійливе хобі. Не обирайте занадто складні схеми і малюнки. Заняття має розслабляти, а не додавати тривоги.

Читайте: "Форма 065/о: медична карта хворого на венеричне захворювання"

2. Для підведення внутрішнього підсумку і завершення травмуючого епізоду іноді потрібне проведення певного ритуалу. Це може бути колективний захід, молитва, хода. А може бути індивідуальний процес.

Відчуйте, що хочеться зробити саме вам. Чи готові ви приєднається до якоїсь групи або вам комфортніше щось робити самостійно. Дуже важливо не піддавати оцінці та критиці (самокритиці) бажання виконувати ритуал. Це один зі способів психіки прийти в більш гармонійний стан. Період і частота проведення ритуалу залежить від ваших внутрішніх відчуттів, а не від зовнішніх соціальних чинників.

3. Щоб отримати можливість знову наповнюватися силами для руху вперед, слід поступово залишати обтяжуючий вантаж.

Не мовчіть, не втримуйтеся від сліз, якщо вони просяться назовні. Пишіть, розповідайте про те, що трапилося, тим, хто готовий буде вислухати. Скаржтеся і обурюйтеся. Якщо розповідають вам, слухайте і пам’ятайте про те, що заклики типу «Візьми себе в руки!» можуть бути сприйняті співрозмовником як ігнорування або знецінення події. Ліпше використовувати фрази «Я тебе слухаю», «Я поруч». Також не бажані фрази, які заморожують горе. Наприклад, «герої не вмирають». Вони вмирають, це боляче, і біль потребує виходу назовні.

Читайте: "Заповнення листка непрацездатності: на що звернути увагу медику"

4. Будьте вкрай обережні з таким видом «заспокійливого», як алкоголь. При зовнішній швидкості отримання ефекту розслаблення, алкоголь крайньою мірою пригнічує нервову систему і діє на психіку як депресант.

Скористайтеся індивідуально підібраними заспокійливими препаратами, якщо ви відчуваєте, що самостійного ресурсу організм зараз не має. Робіть дихальну гімнастику, спрямовану на розслаблення. З часом вона має повністю замінити седативні засоби.

5. Якщо впоратися зі стресом своїми силами або за підтримки колег, близьких або друзів не виходить, зверніться за професійною допомогою до психолога-психотерапевта.

Потреба в такій допомозі не є свідченням вашої слабкості, а навпаки, є ефективною турботою про себе. Відновивши свій психоемоційний стан, ви матимете можливість повноцінно повернутися до роботи з пацієнтами, які очікують допомоги і вашої підтримки.