Жодні умови страхування, включно з матеріальною компенсацією, не покриють непоправної шкоди здоров’ю медичного працівника, завданої ВІЛ-інфекцією. Саме тому головним завданням у розв’язанні цього питання залишається профілактика зараження безпосередньо на робочому місці після небажаного контакту.
Читайте: "Організовуємо «холодовий ланцюг» у закладі охорони здоров’я"
Проте, якщо ж несприятливий випадок стався і є ризик зараження, потрібно доклсти всіх зусиль, аби мінімізувати небезпеку інфікування. І медична документація — один з інструментів збору даних, які будуть вкрай важливі для аналітики.
Читайте: "Постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції у медичних працівників"
На що важливо звернути увагу при заповненні форм звітності?
По-перше, необхідно вельми уважно проводити заповнення паспортної частини та перевірку внесених даних відповідно до паспорта та страхового поліса (номер та серія останнього видається керівництвом закладу охорони здоров’я), адже будь-яка помилка за визнання страхового випадку може загальмувати процес.
По-друге, у розділі ІІ «Докладні відомості про випадок контакту особи з кров’ю чи біологічними матеріалами людини, забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами» Реєстраційної карти випадку контакту, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків, особи з кров’ю чи біологічними матеріалами людини, забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами та проведення постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції, затвердженої Наказом № 410, потрібно чітко описати, як саме відбувся контакт (прокол, поріз, подряпина, укус, розбризкування тощо). У пунктах 10 та 12 варто вказати місце контакту (рука, палець, очі, слизова рота), також бажано зазначити чи виділялася кров після проколу або порізу. Ця інформація важлива насамперед для фахівця з ВІЛ-інфекції, щоб оцінити потенційний ризик зараження і призначити профілактичне лікування.
Насамкінець, при заповненні форми «Відомості про особу, з біологічними рідинами якої відбувся випадок контакту» потрібно звернути увагу на рівень вірусного навантаження пацієнта: що вище вірусне навантаження на момент контакту, то вище ризик інфікування. І навпаки, якщо пацієнт проходить антиретровірусну терапію, а вірусне навантаження у нього не визначається, — ризик інфікування низький.
