Стандарти контролю та забезпечення дихання пацієнта

Випадки ядухи чи астматичні напади потребують невідкладної та кваліфікованої медичної допомоги, істотну роль у наданні якої відіграють саме медичні сестри

Медичні сестри мають значну увагу приділяти диханню пацієнтів, стежити за його частотою, глибиною і ритмом. Вони повинні навчитися відволікати увагу пацієнтів під час обстеження дихання, знати фізіологічні параметри дихання та орієнтуватися у причинах зміни темпу чи глибини дихання. Також медичні сестри мають швидко визначати патологічні типи ядухи, розрізняти різні види задишки (інспіраторна, експіраторна, змішана) та надавати відповідну медичну допомогу при них.

Читайте: "Профілактичний наркологічний огляд"

Оцінювання темпу та глибини дихання пацієнта

Оцінюючи стан пацієнта, варто пам’ятати, що нормальне дихання в людини беззвучне і непомітне для інших. Воно має відбуватися через ніс із закритим ротом. У стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 вдихів за хвилину, при цьому вдих у 2 рази коротший за видих.

Якщо пацієнт перебуває у положенні лежачи, він повинен здійснювати 12−14 вдихів за хвилину, а якщо стоїть, — 18−20 вдихів. Потрібно звернути увагу, що у жінок частота дихання більша, ніж у чоловіків.

Зміни темпу та глибини дихання можуть залежати як від посиленої фізичної активності, нервового збудження, високої температури повітря, так і від захворювань органів дихання, дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих хронічних інфекційних хвороб тощо.

Зокрема, поверхневе дихання спостерігається в стані спокою при захворюваннях легенів, плеври, пригніченні легеневого центру, а глибоке дихання виникає при фізичній роботі, емоційному збудженні, діабетичній комі, уремії.

Читайте: "Звіт про медичні кадри - форма № 17"

Для визначення виду задишки потрібно пам’ятати, що експіраторна (на видиху) задишка характеризується короткими вдихами, ускладненими і тривалими видихами. При цьому хворий не встигає зробити повний видих, а настає вже наступний. У разі бронхіальної астми дихання може бути свистячим.

З іншого боку, інспіраторна (на вдиху) задишка характеризується ускладненим вдихом унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв’язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Під час інспіраторної задухи дихання глибоке, сповільнене, супроводжується шумом, свистом, хрипінням.

Змішаний вид — це поєднання експіраторної та інспіраторної задишок.

Різко виражену задишку прийнято називати ядухою. Якщо у пацієнта спостерігаються часті напади ядухи, це ознака захворювання на астму.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха, проте у будь-якому випадку їх потрібно узгодити з лікарем. Зі стандартами визначення частоти та глибини дихальних рухів, а також догляду за пацієнтами із задишкою, кашлем та легеневою кровотечею, що розроб-лено у нашому закладі охорони здоров’я, можна ознайомитися у Додатках 1−5.

Завантажте стандарти забезпечення пацієнта в нормальному диханні

Читайте: "Завантажте: алгоритм внутрішньовенного уведення ліків"

Організація оксигенотерапії

Штучне введення в організм хворого кисню називається оксигенотерапією, чи кисневою терапією. Зазвичай кисневу терапію застосовують при лікуванні гострої або хронічної дихальної недостатності, що супроводжується:

• синюшністю шкірних покривів (ціанозом);

• підвищеною частотою серцевих скорочень (тахікардією);

• зниженням парціального тиску кисню в тканинах до 9,3 кПа (70 міліметрів ртутного стовпчика) і нижче.

Для проведення оксигенотерапії використовуються спеціальні кисневі установки, при роботі з якими необхідно суворо дотримуватися правил безпеки.

Також важливо вміти використовувати інгаляційний метод оксигенотерапії, застосовуючи не тільки централізовану систему, а й кисневі подушки. Особливо пильно потрібно дезінфікувати носові катетери, щоб вони не стали джерелом поширення внутрішньолікарняних інфекцій.

Отже, для проведення кисневої терапії медичний персонал повинен знати фізіологічну дію кисню, показання до оксигенотерапії та правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Варто пам’ятати, що при збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз. Це відбувається завдяки видаленню недо-окиснених продуктів обміну речовин. 

Щодо показань до проведення кисневої терапії, то сюди можна зарахувати гіпоксію, тобто низький рівень кисню в артеріальній крові, до якого призводять:

• порушення вентиляції легень при порушенні функцій дихальних м’язів;
• передозування ліками, що пригнічують дихальний центр;
• набряк легенів;
• важкі інфекційні захворювання;
• захворювання серця.

Завантажте стандарти проведення оксигенотерапії

Читайте: "Санбюлетень"ВІЛ-інфекція: перша допомога у випадку контакту з джерелом інфікування""

 Для безпечної експлуатації кисневих установок медичні сестри мають пам’ятати, що медичний кисень міститься в металевих балонах синього кольору ємністю 1, 2, 5, 16 та 40 літрів у газоподібному стані під тиском до 150 атмосфер. Такий високий тиск небезпечний, тому потрібно дотримуватися  правил екусплуатації.

Молодші спеціалісти з медичною освітою мають знати, що в приміщенні, де проводиться оксигенотерапія, ні в якому разі не можна палити, користуватися відкритим вогнем або електроприладами. Також заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні. Варто проконтролювати, щоб поряд з балонами не зберігалися ефір, спирт, бензин, машинне масло, адже їх зай-мання призведе до вибуху.

При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не можна направляти струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту з слизовими оболонками може призвести до їх ушкодження.