Розв’язання окреслених питань залежить від низки обставин. Якщо участь у конференції за тематикою збігається з діяльністю закладу охорони здоров’я і саме цей заклад направляє працівника за кордон для участі у конференції, то за таких обставин може йтися про службове відрядження.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (далі — Інструкція про службові відрядження), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — заклад), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Документами, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю закладу, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю закладу, який направляє у відрядження; інші документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю закладу, який відряджає працівника.
У такому випадку працівник має право на гарантії та компенсації, передбачені статтею 121 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (КЗпП). Відповідно до частини другої статті 121 КЗпП працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Порядок направлення у відрядження працівників закладів, що фінансуються із бюджету, регулюється, зокрема, Інструкцією про службові відрядження.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції про службові відрядження направлення працівника у відрядження здійснюється керівником цього закладу або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, установи, організації, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
Заклад, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом; пункт 5 Розділу І Інструкції про службові відрядження).
Розмір та склад витрат на відрядження працівників, що направляються у відрядження закладами, які частково або повністю утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98.
Працівникам, направленим у відрядження, надаються і інші гарантії та компенсації. Зокрема, відповідно до частини другої статті 121 КЗпП за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада); оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим за середню заробітну плату.
Водночас, якщо тема конференції, в якій бажає взяти участь працівник, за тематикою не збігається з діяльністю закладу заклад не може направити свого працівника у службове відрядження. У такому випадку, якщо працівник сам зацікавлений бути учасником такої конференції, він має за домовленістю з роботодавцем розв’язати питання, зокрема, щодо надання йому одного з виду відпусток, передбачених Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).
Наприклад, працівнику може бути надано частину щорічної основної відпустки, яка надається у порядку, передбаченому статтями 10 та 12 Закону про відпустки, або відпустку без збереження заробітної плати, передбачену статтею 26 Закону про відпустки, яка надається тривалістю до 15 календарних днів на рік за сімейними обставинами та з інших причин (за згодою сторін трудового договору).
