За допомогою небулайзерів можна отримувати частинки аерозоля з оптимальним для проникнення в бронхи та альвеоли розміром — 1–5 мкм.
Небулайзери (від лат. nebula — туман, хмарка) — це засоби для розпилення (тобто перетворення рідини на аерозоль) різноманітних лікарських засобів та їх доставки до дихальних шляхів.
Частинки з розміром більше ніж 10 мкм осідають (і, відповідно, діють) у ротоглотці; від 5 до 10 мкм — у глотці, гортані та трахеї; від 1 до 5 мкм — у нижніх дихальних шляхах; від 0,5 до 1 мкм — в альвеолах. Частинки, менші за 0,5 мкм, лишаються зваженими у повітрі, не осідають в органах дихання та вільно виходять при видиханні.
Читайте: "Документи для атестації лікарів"
Розрізняють два основних типи небулайзерів:
- ультразвукові, в яких розпилення відбувається в результаті високочастотної вібрації п’єзоелектричних кристалів. Переважна кількість часток, які в них утворюються, має відносно великі розміри і осідає в проксимальних бронхах. За допомогою цих пристроїв можна розпилювати значні об’єми рідини (20–30 мл за 20–25 хв.);
- компресорні (струминні), в яких генерація аерозолю здійснюється стиснутим повітрям чи киснем. Вони складаються з компресора, який є джерелом потоку газу, і небулайзерної камери, в якій відбувається розпилення рідини.
Читайте: "Санітарно-протиепідемічний режим: шляхи подолання цвілі у приміщеннях медичного закладу"
Найбільше розповсюдження отримали небулайзери компресорного типу за рахунок їх меншої вартості та універсальності. На відміну від ультразвукових, з якими через руйнівний вплив ультразвуку не можна використовувати деякі лікарські засоби (ГКС, сурфактант, антибактеріальні та муколітичні засоби), з компресорними небулайзерами можна використовувати будь-які лікарські засоби.
Переваги небулайзерної терапії:
- створення високої концентрації лікарського засобу в дихальних шляхах;
- відсутність необхідності координувати дихання з надходженням аерозолю;
- легка техніка інгаляції;
- можливість використання у разі важких станів (астматичний статус), у лікуванні літніх людей, дітей, при порушенні свідомості тощо;
- можливість довготривалої експозиції;
- фракція препарату, що осідає в ротоглотці, є незначною;
- зменшення загальної дози препарату;
- відсутність системної дії препарату;
- аерозоль не містить пропелентів;
- комфортне використання.
Об’єм рідини, що рекомендується для розпилення, у більшості небулайзерів становить 2–6 мл. У деяких випадках задля досягнення цього об’єму до лікарського засобу можна додавати фізіологічний розчин. Для таких цілей не можна використовувати дистильовану воду, оскільки це може викликати розвиток бронхоконстрикції. Швидкість подавання газу в небулайзерах складає 6–8 л/хв., час розпилення — 5–10 хв.
Читайте: "Сестра медична патронажна: завдання та обов’язки працівника"
Небулайзерну терапію доцільно проводити на догоспітальному етапі лікування при різноманітних невідкладних станах (наприклад, при загостренні бронхіальної астми). Це дозволить істотно підвищити ефективність цього етапу лікування, скоротити витрати на надання медичної допомоги пацієнтам, зменшити кількість госпіталізацій удвічі, а повторних викликів лікаря — у 5 разів. Використання небулайзера в домашніх умовах для раннього початку терапії бронхообструктивного синдрому значно зменшує необхідність госпіталізації.
Таким чином, небулайзерна терапія є сучасним способом доставки препарату в дихальні шляхи, ефективність і безпека використання якого науково обгрунтована, в тому числі у дітей з тяжкою соматичною патологією. У низці випадків використання небулайзерів є єдиним способом, що забезпечує потрапляння лікарського засобу безпосередньо до органу-мішені.
