Окреслена дописувачем ситуація є досить поширеною у закладах охорони здоров’я, адже зумовлена постійним підвищенням кваліфікації медичних працівників з відривом від виробництва та нормами чинного законодавства України про працю. Зокрема, статтею 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) визначено, що щорічні (тобто як основна, так і додаткова) відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Правове регулювання наведеної ситуації закріплено в нормах самого Закону про відпустки та Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (КЗпП).
Відповідно до вимог частини першої та пункту 2 частини другої статті 127 КЗпП відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Так, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їхньої заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпуску, за невідпрацьовані дні відпустки. Нормами КЗпП передбачено, що відрахування не провадиться лише якщо працівник звільняється з роботи через підстави, зазначені в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв’язку з виходом на пенсію.
Аналогічні норми закріплено і у частинах першій та другій статті 22 Закону про відпустки, якими визначено, що у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Отже, нормами законодавства роботодавцю заборонено самостійно утримувати кошти із працівника за понаднормово використану відпустку у поточному робочому році, якщо такий працівник не звільняється.
Звертаємо увагу, що нормами КЗпП та Закону про відпустки також не передбачено можливості скорочення тривалості щорічної відпустки за інший відпрацьований період в рахунок того періоду, за який працівником така відпустка вже використана.
Правовим виходом з такої ситуації є офіційна письмова вимога працівнику про повернення коштів за дні відпустки, що були надані йому понаднормово. За такою вимогою працівник може самостійно внести кошти за понаднормово використану відпусту на рахунок закладу охорони здоров’я або надати дозвіл роботодавцю утримати такі кошти з його заробітної плати.
У випадку незгоди працівника повернути кошти за понаднормово використану відпустку заклад охорони здоров’я має право звернутись з такою вимогою до працівника в судовому порядку.
