Законодавство України передбачає, що у разі відмови пацієнта від медичного втручання лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (стаття 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII). Проте, в якій формі задокументувати відмову від медичного втручання, — не передбачено.
Читайте: "Права та обов’язки пацієнтів як необхідний документ у медичному закладі"
Розроблення форми відмови від медичного втручання
Фахівці рекомендують щоразу документально підтверджувати факт відмови. Для цього варто розробити власну форму письмової відмови, в якій доцільно детально зазначати інформацію про діагноз пацієнта, мотиви, з яких він відмовляється від медичного втручання, та факт ознайомлення пацієнта з формами медичного втручання, можливими наслідками тощо. У бланку відмови бажано використовувати словосполучення, які підтверджують, що особа усвідомлює наслідки відмови: «Мені зрозуміло…», «Мені роз’яснено», «Мені відомо…», «Я розумію…», «Я усвідомлюю…» тощо.
Інші способи оформлення відмови від медичного втручання:
- підпис або запис в історії хвороби чи амбулаторній картці;
- додаток до історії хвороби;
- заява, яку вклеюють до історії хвороби;
- розписка пацієнта.
Відмова пацієнта може бути оформлена і як елемент добровільної згоди на медичне втручання, наприклад: «Від вказаних нижче медичних втручань я відмовляюся за будь-яких обставин…».
Фахівці з медичного права рекомендують розробити та використовувати уніфіковану форму документа, в якій зазначати інформацію про захворювання та методи його лікування. Це може бути «Інформація для пацієнта», «Інформаційна довідка», «Протокол інформування пацієнта» тощо. На основі такого документа надалі можна оформлювати, залежно від рішення пацієнта, або згоду на медичне втручання, або відмову від нього.
Засвідчення факту відмови пацієнта від медичного втручання
Зазначимо, що законодавство не передбачає кількості свідків та категорій осіб, які можуть бути залучені як свідки. Проте бажано як свідків залучати безпосередньо осіб, яким за посадовими обов’язками відома чи може бути відома інформація про стан здоров’я пацієнта, або ж осіб, запрошених самим пацієнтом (наприклад, членів його сім’ї чи близьких родичів). У такому разі лікар зможе дотриматися вимог щодо збереження лікарської таємниці. Щодо кількості свідків, то загальноприйнятим вважають засвідчення певних обставин та фактів не менше ніж двома особами.
Відмова пацієнта від медичного втручання має бути осмисленим та виваженим кроком, і це потрібно максимально деталізовано відобразити у документах. У будь-якому разі пацієнт має бути поінформованим про діагноз, перебіг та прогноз розвитку захворювання, план, мету, орієнтовну тривалість запропонованого лікування, можливі ризики та ускладнення, ймовірність їх виникнення, наслідки відмови від запропонованого втручання. Про факт інформування пацієнта слід вказати у письмовій відмові пацієнта чи акті.
Читайте: "Діловодство у медичному закладі: організовуємо роботу Служби"
Зауважимо, що законодавство захищає лікаря від негативних наслідків відмови пацієнта від медичного втручання. Наприклад, лікар не несе відповідальності за здоров’я пацієнта, якщо останній відмовляється від медичних приписів або порушує встановлений для нього режим. Також у разі відмови від надання медичної допомоги дитині, за наслідки цього несуть відповідальність не медичні працівники, а батьки або особи, які їх замінюють.
Ще один важливий обов’язок, покладений на лікаря законодавством, — це необхідність повідомити орган опіки і піклування, коли відмову від медичного втручання дає законний представник пацієнта. Проте не встановлено ні строків, ні процедури такого повідомлення, відсутні й роз’яснення щодо форми та реквізитів повідомлення. У цьому разі фахівці рекомендують повідомляти орган опіки офіційним листом на бланку медичного закладу за підписом керівника й надсилати таке повідомлення цінним листом із описом вкладення.
