Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII згоду на медичне втручання у пацієнта може взяти лише лікар або беруть за його присутності. Тому оформлення формуляра згоди пацієнтом на рецепції в присутності менеджера чи адміністратора є неправомірним.
Законодавством виокремлено такі категорії пацієнтів:
- повнолітні дієздатні;
- малолітні (віком до 14 років);
- неповнолітні (віком від 14 до 18 років);
- обмежено дієздатні;
- недієздатні;
- такі, що набули повної цивільної дієздатності;
- такі, що не можуть висловити свою згоду чи відмову (непритомні, паралізовані).
Існують певні особливості в отриманні згоди на медичне втручання кожною категорією пацієнтів. Крім того, в законодавстві чимало неточностей у визначенні прав різних категорій.
Малолітні пацієнти
Малолітнім пацієнтом є особа до чотирнадцяти років. Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я згоду на медичне втручання щодо малолітньої особи дають її законні представники. Згода або відмова самого малолітнього пацієнта не має юридичного значення.
Неповнолітні пацієнти
Неповнолітній пацієнт — це особа віком від 14 до 18 років. Серед прав та обов’язків такої особи, що зазначені у статті 32 Цивільного кодексу України (ЦКУ), немає норми щодо самостійного права неповнолітньої особи розпоряджатися своїм здоров’ям, надавати згоду на медичне втручання.
Загалом у законодавстві чимало неточностей щодо питання згоди на медичне втручання неповнолітніми. Так, у статті 284 ЦКУ зазначено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
Разом із тим, аналізуючи законодавство, можна прийти до висновку, що неповнолітня особа не має усіх ознак компетентності надавати згоду на медичне втручання чи відмовлятися від нього. Так, згідно частини четвертої статті 284 ЦКУ та частини четвертої статті 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, відмовитися від лікування може лише повнолітня дієздатна особа чи особа, яка набула повної цивільної дієздатності; право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, має лише пацієнт, який досяг повноліття (частина перша статті 39 Основ законодавства про охорону здоров’я та частина перша статті 285 ЦКУ). Відповідно до цих норм, неповнолітній пацієнт не має можливості надання згоди чи відмови від медичного втручання.
Ще більша плутанина виникає внаслідок порушення в законодавстві чіткої термінології. Так, часто на позначення «малолітньої» та «неповнолітньої» особи використовують загальні терміни «дитина» та «підліток».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III (далі — Закон про охорону дитинства), дитиною є особа віком до 18 років, якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Отже, виходить, що неповнолітня особа також є дитиною.
А законодавство визначає, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я своїх дітей (стаття 59 Основ законодавства про охорону здоров’я; частина друга статті 150 Сімейного кодексу України). Зокрема й у статті 12 Закону про охорону дитинства зазначено таку вимогу: «Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, яка потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці».
Отже, виникає певна нелогічність: з одного боку, законні представники дитини несуть відповідальність за стан її здоров’я до досягнення нею повноліття, а з іншого — неповнолітні мають право на самостійне розв’язання питань, що стосуються їх здоров’я.
Чи потрібна згода на медичне втручання батьків неповнолітніх пацієнтів, — залишається незрозумілим.
