Передусім необхідно правильно визначитися з термінами, оскільки не всі наведені дописувачем виплати є доплатами.
Так, у правознавстві під доплатами до заробітної плати розуміють грошові виплати, передбачені законодавством або колективним договором, спрямовані на компенсування додаткових затрат праці робітників і службовців. Доплати виплачують працівникам-відрядникам (не звільненим від своєї основної роботи) у разі виконання деяких додаткових трудових функцій або завдань, при необхідності докладання додаткових трудових зусиль (наприклад, доплати за нічну роботу, при виконанні надурочних робіт, за роботу в святкові дні та ін.). Що ж стосується надбавок, то ними є додаткові виплати працівникам за високу якість у роботі та особливо складні умови праці. Надбавки мають переважно стимулюючий характер.
Основні нормативні акти у галузі охорони здоров’я, що регулюють виплату працівникам доплат та надбавок, — спільний наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — Наказ № 308/519) та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров’я» від 29 грудня 2009 р. № 1418 (далі — Постанова № 1418).
Кожен із зазначених документів містить свої окремі правила щодо встановлення та виплати працівникам надбавок і доплат та їх розміри.
Зокрема Наказом № 308/519 встановлено граничний розмір усіх надбавок для одного працівника, який не повинен перевищувати 50 відсотків посадового окладу. Розмір доплат чітко визначено цим нормативним актом залежно від конкретних підстав (за суміщення професій (посад), виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника та розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт, за роботу в нічний час, за науковий ступінь тощо).
Що стосується сумісництва, то під ним мається на увазі виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Таким чином, оплата праці при роботі за сумісництвом не може вважатися ні доплатою, ні надбавкою.
Загалом правове регулювання роботи за сумісництвом закріплено у Кодексі законів про працю України від 10 грудня 1971 р., Законі України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР, Законі України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, постанові Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43.
Наказом № 308/519 та Постановою № 1418 також визначено випадки встановлення доплат та надбавок окремо як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
