Право медичних працівників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці визначається за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (Додаток 2 у редакції постанови КМУ від 13 травня 2003 р. № 679; далі — Список № 1290).
Згідно з позиціями 133–134 розділу ХVІІ «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Списку № 1290 право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів мають молодші спеціалісти з медичною освітою та молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри закладів та установ охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення.
Водночас середній та молодший медичний персонал рентгенівських, флюорографічних кабінетів та установок, зайнятий наданням допомоги лікареві під час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем, мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 11 календарних днів згідно з позицією 11 розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» (підрозділ «Рентгенівське випромінювання») Списку № 1290.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Згідно з Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 1998 р. за № 58/2498 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 червня 2003 р. № 150), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Якщо працівник працює на 0,5 ставки на умовах неповного робочого дня — до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку, будуть зараховані тільки ті дні, коли він був зайнятий на роботах з особливим характером праці весь робочий час, який відповідає 0,5 ставки.
Облік часу, відпрацьованого у зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245 відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи, тобто тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу за основним місцем роботи і тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу за сумісництвом не підсумовуються, оскільки вони надаються одночасно.
