Основи законодавства про охорону здоров’я не містять роз’яснень щодо того, хто є законним представником пацієнта (у ст. 3 міститься лише роз’яснення, що зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров’я), а тому потрібно брати до уваги вітчизняне цивільне законодавство. Відповідно до статті 242 ЦКУ «Представництво за законом» батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Читайте: "Картка працівника, який підлягає попередньому (профілактичному) медичному огляду"
Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489III (далі — Закон про психіатричну допомогу) законні представники — батьки (усиновлювачі), опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їхніх прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги.
Правила встановлення опіки та піклування визначені статтями 5866 ЦКУ:
- опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними;
- піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена;
- опіка та піклування встановлюються за рішенням суду (у разі визнання особи недієздатною чи у разі обмеження її цивільної дієздатності, відповідно, або якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування), або органом опіки і піклування за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника;
- фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників;
- до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування;
- якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.
Читайте: "Посадова інструкція старшої медсестри поліклініки"
Категорії законних представників
Батьки та усиновлювачі
Для батьків та усиновлювачів підтвердними документами можуть бути паспорт та свідоцтво про народження дитини (для усиновлювачів таким документом також може бути рішення суду, яке набрало законної сили, а для тих, які усиновили дитину до 2010 року включно, — також свідоцтво про усиновлення).
Слід зазначити, що з урахуванням частини першої статті 141 Сімейного кодексу України (мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини) бажано у всіх випадках, якщо є така змога, отримувати згоду на медичне втручання від обох батьків/усиновлювачів (те ж саме стосується опікунів та піклувальників, якщо їх декілька); разом із тим, за наявності у медичному закладі лише одного з батьків отримання згоди від нього не є порушенням із боку лікаря, адже не існує прямої заборони чи вимоги щодо цієї ситуації.
Ситуація, за якої відсутня згода між батьками чи іншими законними представниками щодо необхідності медичного втручання, належно урегульована у Законі про психіатричну допомогу, відповідно до частини другої статті 11 якого психіатричний огляд проводить лікар-психіатр на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) — на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, — на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено в суді.)
Частими є випадки, коли один із батьків, не будучи позбавленим батьківських прав, не проживає з дитиною та не бере участі в її вихованні, що ще більше ускладнює процедуру отримання згоди на медичне втручання щодо дитини.
Читайте: "Законодавство з питань ВІЛ/СНІД: закони та постанови"
Опікуни та піклувальники
Для цієї категорії осіб підтвердними документами можуть бути, відповідно, паспорт та рішення суду чи органу опіки і піклування, договір про влаштування дітей до прийомної сім’ї на виховання та спільне проживання (Пункт 6 Положення про прийомну сім’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 565.), договір про патронат (Частина перша статті 252, пункт третій частини першої статті 255 Сімейного кодексу України.) та інші документи, якими підтверджується статус законного представника щодо дитини, позбавленої батьківського піклування.
Інші категорії законних представників
Інші особи — це орган опіки і піклування, адміністрація навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту населення, для яких документами на підтвердження повноважень є накази, довіреності та посвідчення відповідних органів.
Не є законними представниками пацієнтадитини бабуся, дідусь, брати та сестри, тітка, дядько та інші родичі, якщо такі повноваження не підтверджено відповідним рішенням суду чи органу опіки та піклування.
Крім того, слід пам’ятати, що законне представництво над повнолітньою дієздатною особою неможливе, тобто дружина, або чоловік, або батьки, або діти пацієнта, не визнаного обмежено дієздатним чи недієздатним, не мають статусу законного представника пацієнта.
Читайте: "УФ-лампи у закладах охорони здоров’я"
Однак плутанини у цьому питанні додає Сімейний кодекс України, за змістом якого, з одного боку, батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їхні законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 154, Сімейний кодекс України).
З іншого боку, повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних (5 Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.), немічних батьків як їхні законні представники, без спеціальних на те повноважень (ст. 172, Сімейний кодекс України).
Фахівці у сфері права критикують ці положення як такі, що суперечать інституту законного представництва у цивільному праві (за яким законне представництво можливе лише у зв’язку із недосягненням 18-річного віку чи обмеженням або позбавленням дієздатності за рішенням суду), однак на практиці, здебільшого, судами України законне представництво на підставі статей 154, 172 Сімейного кодексу України без додаткових уповноважуючих документів сприймається за наявності доказів непрацездатності чи немічності батьків чи повнолітніх дітей відповідно.
Читайте: "Медсестринська допомога: оцінюємо і поліпшуємо якість"
Із огляду на це, якщо разом із повнолітнім пацієнтом (щодо якого немає інформації про обмеження його дієздатності чи визнання недієздатним) до лікаря звернувся повнолітній член сім’ї (батьки, інший із подружжя чи діти пацієнта), і такий пацієнт з об’єктивних причин самостійно не може надати інформацію про передбачуване медичне втручання, вимагайте від такого члена сім’ї докази непрацездатності чи немічності пацієнта (виписка з історії хвороби, довідки медикосанітарної експертної комісії, медичні висновки) як доказ законного представництва.
Пам’ятайте, для прийняття остаточного рішення щодо проведення медичного втручання необхідно враховувати всі обставини (діагноз пацієнта, термінова необхідність медичного втручання тощо) у сукупності.
