Гострі отруєння виникають що при випадковому вживанні різних хімічних речовин, то і при суїцидальних спробах. Швидке поширення отрути в організмі вимагає екстреної медичної допомоги в перші хвилини отруєння. Використання антидотів при гострих отруєннях допомагає зв’язати токсичну речовину та інактивувати її. Не існує універсального антидоту, який би допомагав при всіх отруєннях, тому вибір правильної протиотрути дуже важливий.
Дія антидота
Антидотом, чи протиотрутою, іменують речовину, яка здатна нівелювати вплив отрути (ксенобіотика) на організм пацієнта. Антидоти:
- зв’язують речовину, яка викликала отруєння;
- знижують її концентрацію шляхом адсорбції;
- блокують ті рецептори в організмі пацієнта, на які впливає отрута (фізіологічні антидоти).
За механізмом дії антидоти різняться. Залежно від основного напряму взаємодії антидоту з хімічним агентом, який викликав отруєння, та самим організмом постраждалого, дію антидотів поділяють на:
- фізико-хімічну;
- хімічну;
- специфічну;
Серед антидотів виокремлюють групу фармакологічних антагоністів, тобто речовин, що конкурують з отрутою в дії на ферменти, рецептори і фізіологічні системи. Лікарські препарати цієї групи належать переважно до синаптотропних препаратів з антагоністичним типом дії. Застосування фармакологічних антагоністів дає змогу усувати багато, але не всі симптоми інтоксикації, оскільки зазвичай антагонізм є непов-ним.
Використання антидотів найефективніше на першій стадії отруєння — токсигенній, коли отрута ще не встигла накопичитись в основних органах людського організму. Введенню антидоту має передувати детальне опитування самого хворого чи свідків отруєння, огляд та основні клінічні дослідження.
При важких отруєннях наркотичними засобами (промедол, омнопон, морфін), введеними парентерально чи прийнятими всередину, стан хворого може ускладнитись розвитком коми. Для гострого отруєння наркотичними препаратами характерно звуження зіниць, послаблення їх реакції на світло. Характерною ознакою цього отруєння є порушення дихання — хворий здійснює всього декілька вдихів за хвилину. Його шкіра поступово набуває синюшного відтінку, хворого починає судомити, в нього починає знижуватись артеріальний тиск. Якщо допомога не прийшла вчасно, може настати смерть від зупинки дихання.
Як антидот використовується налоксон. Його вводять внутрішньовенно від 3-5 мл (при важких отруєннях доза антидоту зростає). Таким хворим підключають кисень, за необхідності (якщо розлади дихання загрожують життю) — виконують інкубацію трахеї.
Всім хворим з отруєнням наркотичними засобами промивають шлунок, проводять форсований діурез, гемодіаліз.
Основні антидоти і фармакологічні антагоністи
Антидот, | Найменування токсичного агента | Дози та способи використання антидотів і фармакологічних антагоністів |
Антихолінестеразні засоби (фізостигміну саліцилат, прозерин тощо) | Атропін, амітриптилін, тубокурарин, диплацин | Вводиться підшкірно по 1 мл 0,1%-вого розчину фізостигміну саліцилати або по 1 мл 0,05%-вого прозерину |
Бемегрид | Барбітурати, наркозні речовини | Вводиться у вену, повільно, 10 мл 0,5%-вого розчину 1−3 рази на добу або крапельно протягом 12−15 хвилин. До 50−70 мл 0,5%-вого розчину |
Вікасол | Антикоагулянти непрямої дії (неодикумарін, фенілін тощо) | Вводиться у вену, повільно, 5 мл 1%-вого розчину (під контролем протромбінового часу) |
Налоксон | Наркотичні анальгетики (морфін, омнопон, промедол, кодеїн тощо) | Використовується антидот дорослим у вену по 1−2 мл 0,5%-вого розчину, за необхідності повторно через 10−15 хвилин (до 8 мл); новонародженому — в пупкову вену 0,2−0,5 мл 0,05%-вого розчину, за необхідності повторно через 1−2 хвилини (до 1,5 мл 0,05%-вого розчину) |
Гідрокарбонат натрію | Кислоти, етиловий спирт, інші розчини, що призводять до ацидозу | Вводиться у вену крапельно до 1500 мл 4%-вого розчину |
Протаміну сульфат | Гепарин | Вводиться у вену струйно або крапельно 1−5 мл 1%-вого |
Унітіол | Сполуки миш’яку, солі ртуті, хрому, вісмуту та інших важких металів, серцеві глікозиди, анаприлін, амітриптилін тощо | Вводиться підшкірно, внутрішньом’язово або у вену по 5−10 мл 5%-вого розчину (по 1 мл на 10 кг маси тіла): 1-й день — кожні 6−8 годин; 2-й день — кожні 8−12 годин; подальші дні — по 1 чи 2 ін’єкції на добу протягом 6−7 днів і більше |
Цитохром С | Снодійні препарати, оксид вуглецю | Вводиться у вену крапельно 20−40 мл 0,25%-вого розчину в 250−500 мл 0,9%-вого розчину натрію хлориду або глюкози (після біологічної проби — 0,1 мл 0,25%-вого розчину внутрішньошкірно) |
Очищення шлунка та кишківника
На ранніх стадіях отруєння, коли отрута ще не встигла всмоктатися в кров’яне русло, роблять промивання шлунка та очищення кишківника. Перед промиванням шлунок необхідно очистити. Об’єм рідини, який вводять в шлунок за один раз дорівнює віку хворого, а загальна кількість рідини — від 500 мл до 1000 мл рідини на рік життя. Загальна ж кількість рідини не повинна перевищувати 8-10 літрів. Промивають шлунок розчином перманганату калію чи гіперосмолярним розчином хлориду натрію. Завершують процедуру введенням в шлунок однієї з речовин — крохмалу, активованого вугілля, білої глини — залежно від виду отрути. Повторне очищення кишківника надалі проводять з інтервалом 8 годин протягом першої доби.
Розчини для інактивації отрути в шлунку
Вид отрути | Розчини, що застосовуються |
Анілін | Активоване вугілля, вазелінове масло |
Апоморфін | Активоване вугілля |
Атропін | Активоване вугілля, розчин перманганату калію |
Барій | 1−2%-вий розчин сірчаного натрію і магнію |
Бензин, гас | Вазелінове масло, 2%-вий розчин двовуглекислої соди |
Бензол | Вазелінове масло, активоване вугілля |
Бертолетова сіль | Активоване вугілля, 2%-вий розчин двовуглекислої соди |
Галій | 1%-вий розчин натрію йодиду |
Дихлоретан | Вазелінове масло |
Йод | 1−2%-вий розчин тіосульфату натрію |
Карболова кислота | Вазелінове масло |
Кислоти | 2%-вий розчин окису магнію |
Метиловий спирт | 2%-вий розчин гідрокарбонату натрію, етиловий спирт |
Морфін | Активоване вугілля, 0,02%-вий розчин перманганату калію |
Миш’як | Активоване вугілля |
Нікотин | Перманганат калію (1:1000), активоване вугілля |
Нітрат срібла | 2%-вий розчин хлориду натрію |
Перманганат калію | 1%-вий розчин тіосульфату натрію на 1 л води, 50 мл 3%-вого розчину перекису водню |
Ртуть | Активоване вугілля, 2%-вий розчин тіосульфату натрію |
Саліцилова кислота | Вазелінове масло |
Свинець | Активоване вугілля |
Синильна кислота | 0,04%-вий розчин перманганату калію, 5%-вий розчин тіосульфату натрію, активоване вугілля |
Скипидар | Вазелінове масло, активоване вугілля, 4%-вий розчин гідрокарбонату натрію |
Сульфаніламідні препарати | 0,1%-вий розчин перманганату калію |
Феноли | 10%-вий розчин гліцерину з активованим вугіллям, 2%-вий розчин тіосульфату натрію |
Формалін | 2%-вий розчин вуглекислого, оцтовокислого або хлориду амонію з 10%-вим розчином сечовини |
Фосфор | 0,1−0,2%-вий розчин сірчанокислої міді, 0,2%-вий розчин перманганату калію, активоване вугілля, 2%-вий розчин двовуглекислої соди |
Фосфорорганічні сполуки | 2%-вий розчин двовуглекислої соди, активоване вугілля |
Фтор | 2%-вий розчин двовуглекислої соди, 0,5%-вий розчин хлориду кальцію |
Хінін | Перманганат калію, активоване вугілля |
Цинк | Активоване вугілля, 3%-вий розчин двовуглекислої соди |
4-хлористий вуглець | Вазелінове масло, активоване вугілля |
Щавлева кислота | 0,5%-вий розчин хлориду, глюканату або лактату кальцію |
Використання антидотів найефективніше в перші години їх проникнення в організм, коли отрута ще не встигла всмоктатись шлунком. Якщо токсична речовина була введена внутрішньом’язово чи внутрішньовенно, ефективний час для введення антидотів суттєво скорочується.
