Майбутнє вітчизняної системи охорони здоров’я безпосередньо залежить від фахівців галузі, які використовують свої навички та здібності, прагнуть до самовдосконалення і вмотивовані до успішної професійної діяльності. Така мотивація сприяє розв’язанню кадрових питань в охороні здоров’я та проблем щодо якості надання медичної допомоги населенню.
Безперечно, основною складовою медичної практики є лікар, тому саме від його роботи залежить діяльність закладу охорони здоров’я у цілому.
У повсякденному житті компетентним спеціалістом вважають людину обізнану, освічену та авторитетну у певній галузі. Однак у сучасному визначенні поняття «компетентність» акценти зміщуються від знань та навиків до рис фахівця, які дають йому змогу досягнути очікуваних суспільством результатів.
Читайте: "Медична етика: складні ситуації та поради на щодень"
Поняття компетентності
Основною конкурентною перевагою будь-якого закладу охорони здоров’я, який зацікавлений активно працювати в умовах ринкової економіки, є високий кадровий потенціал та професіоналізм працівників. Ці чинники зумовлюють підвищення уваги до кадрової роботи у закладі.
Інтенсивні зміни у сфері людських ресурсів сприяють трансформації стереотипів, які формує суспільство щодо лікаря-фахівця, закладу охорони здоров’я, медичної допомоги тощо.
З огляду на нинішні тенденції, революційним підходом до забезпечення кадрами галузі охорони здоров’я є впровадження кадрового менеджменту та методів визначення компетентності фахівців.
Компетентність — це риси (характеристики) особистості, що дають їй змогу якісно виконувати визначену роботу, що спрямована на розв’язання проблем (завдань) у певній галузі. Варто зазначити, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей, оскільки компетентності — це насамперед замовлення суспільства і його очікування від фахівця певної спеціальності. Щодо компетентностей громадян взагалі, то їх перелік багато у чому визначається узгодженою позицією суспільства у певній країні або регіоні.
Тому набір компетентностей працівників закладів охорони здоров’я, на підставі якого будується компетентнісна модель, є унікальним для кожного напряму діяльності та закладу охорони здоров’я, і не може бути використаний іншими закладами, навіть тими, що займаються аналогічною діяльністю.
Види компетентності
Компетентність як психологічне новоутворення є інтегральною, стійкою характеристикою особистості. Базовими компетентностями сучасної людини є інформаційна, комунікативна, правова, а також самоорганізація та самоосвіта.
Інформаційна компетентність (вміння шукати, аналізувати, застосовувати інформацію для розв’язання проблем — це утворення особистості, яке інтегрує знання (про основні методи інформатики та інформаційних технологій), вміння (використовувати наявні знання для розв’язання прикладних завдань), навички (використання комп’ютера і технологій зв’язку), здатності (наводити повідомлення і дані у зрозумілій для всіх формі).
Комунікативна компетентність (вміння ефективно співпрацювати з іншими людьми) передбачає знання способів взаємодії з довколишніми і віддаленими людьми та подіями, навички роботи у команді, оволодіння різними соціальними ролями у колективі.
Правова компетентність фахівця, як і будь-якого громадянина, передбачає дотримання ним соціальних норм та правил поведінки, які встановлені чи санкціонуються державою, відповідно до його повноважень та обов’язків.
Самоорганізація — вміння встановлювати цілі, планувати, відповідально ставитися до свого здоров’я, повноцінно використовувати особисті ресурси.
Самоосвіта проявляється у готовності будувати та досягати власних освітніх цілей протягом всього життя, тим самим забезпечуючи власну успішність та конкурентоздатність.
Компетентності особистісного самовдосконалення спрямовані на оволодіння способами фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції, самопідтримки, самосвідомості та самодослідження.
Читайте: "Документи для атестації лікарів"
Сучасні вимоги до компетентності лікаря
Хоча компетентнісний підхід використовують насамперед для оцінювання роботи персоналу, основне його завдання — навчити людину керувати власними знаннями, навичками і вміннями, тобто вміти самонавчатися і саморозвиватися.
За допомогою компетентнісного підходу досліджують поведінку та дії людини, у яких виявляються її знання, навички та здібності. Це дає змогу безпосередньо пов’язати знання з конкретними результатами діяльності фахівця, визначити причини успіхів чи невдач працівника та вжити заходів для удосконалення його діяльності.
З іншого боку, компетентнісний підхід вказує не лише на здатність людини виконувати необхідну роботу, а й нести за неї відповідальність — розуміти, яким чином досягають потрібного результату. Це, у свою чергу, підвищує відповідальність працівників, їхню самоврядність і самонавчання.
Якого ж рівня компетентності очікують від лікаря сьогодні? Варто зазначити, що поняття компетентності включає, крім когнітивної та операційнотехнологічної, ще й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову складові. До нього належать результати навчання (знання та вміння), здобуті у вищому навчальному медичному закладі, а також система ціннісних орієнтацій, виховання тощо.
Базові компетентності лікаря
Основою компетентності лікаря називають професіоналізм. Держава висуває певні вимоги до фахівців, у тому числі і до молодих спеціалістів, які можна вважати базовими компетентностями професіонала. Наприклад, спеціаліст — це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти та базової вищої медичної (фармацевтичної) освіти за напрямом підготовки здобув спеціальні знання та уміння, має певний досвід їх застосування для розв’язання складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад галузі охорони здоров’я.
Читайте: "Доказова медицина на практиці"
Атестація як підвищення професійної компетентності
Компетентність працівника, який вже має певний стаж роботи, визначають за наявністю у нього певної категорії чи свідоцтв про проходження різних курсів тематичних вдосконалень тощо. Лікарі можуть отримати, підтвердити чи підвищити категорію шляхом періодичного проходження атестації. Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19.12.1997 № 359 встановлено такі види атестації:
- атестація на визначення знань і практичних навиків із присвоєнням (підтвердженням) звання «лікарспеціаліст»;
- атестація на присвоєння кваліфікаційної категорії;
- атестація на підтвердження кваліфікаційної категорії.
Атестація на визначення знань та практичних навиків із присвоєнням (підтвердженням) звання «лікарспеціаліст» проводиться у комісіях, що створюються при вищих медичних закладах освіти ІІІ–VI рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти.
Атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводиться спеціально створеними комісіями, які можуть присвоїти фахівцеві другу, першу чи вищу категорію відповідно.
Читайте: "Диспансеризація: організація заходів, відповідальність та порядок проведення"
Відмінності між кваліфікацією та компетентністю
Традиційна кваліфікація фахівця передбачає визначення функціональної відповідності між вимогами на робочому місці і метою освіти, а підготовка зводиться до засвоєння стандартного набору знань, умінь і навичок. На відміну від кваліфікації, компетентність передбачає розвиток у людини здатності орієнтуватися у складних і непередбачуваних робочих ситуаціях, знати можливі наслідки своєї діяльності, а також нести за них відповідальність.
Науковий та технічний прогрес зумовлюють потребу сучасному лікареві постійно вдосконалювати свої професійні знання та навики. Тож здатність до самоосвіти та самовиховання є основними компонентами професійного самовдосконалення особистості і основою для формування конкурентоздатності сучасного лікаря.
Застосування компетентнісного методу — складова грамотної кадрової політики
Міжнародний досвід, зокрема Всесвітньої організації охорони здоров’я, свідчить про те, що серед організаційних змін, метою яких є підвищення ефективності системи охорони здоров’я, найбільшого успіху досягають заходи у сфері управління кадрами. Визначення компетентностей є одним із методів раціонального використання кадрових ресурсів галузі та розширення сфери ефективного управління.
Метод визначення компетентностей можна використовувати для оцінювання роботи як фахівців закладу охорони здоров’я, які вже давно працюють, так і новопризначених фахівців. Сукупність компетентностей є певною моделлю, яка описує необхідні риси фахівця конкретного закладу, для того, щоб бути успішним лікарем та задовольняти потребу населення у якісній медичній допомозі.
Читайте: "Медична етика: складні ситуації та поради на щодень"
Модель компетентностей
Модель компетентностей — це набір компетентностей, необхідних для успішного виконання конкретної роботи у конкретному закладі. Модель компетентностей може містити найрізноманітніші знання, вміння, навички та індивідуально-особистісні характеристики. При цьому компоненти моделі мають бути описані у формі індикаторів поведінки.
Можна виділити корпоративні компетентності, які притаманні всім працівникам певного рівня, а також менеджерські компетентності, які необхідні керівному складу.
За даними багатьох досліджень, образ поважного лікаря складається з професіоналізму, уважного ставлення до хворого, повноти самовіддачі, володіння теоретичними знаннями та практичними навичками і постійного підвищення рівня кваліфікації. Крім того, професія лікаря передбачає високий рівень виховання, інтелектуальний потенціал, визнання колег та вміння працювати у команді.
Отже, професійна компетентність як сукупність здібностей, рис і особливостей працівників закладів охорони здоров’я, а також знань, умінь і досвіду, необхідних для успішної професійної діяльності, є важливим чинником професійної підготовки та роботи працівників галузі охорони здоров’я. Особливості формування професійної компетентності майбутнього лікаря визначаються наявністю не тільки вищої медичної освіти чи отриманням кваліфікаційної категорії, а є інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних та інших аспектів знань.
