Відповідно до пункту «е» статті 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801XII (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я) надання консультативної допомоги своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я є професійним обов’язком медичних і фармацевтичних працівників.
Згідно зі статтею 74 Основ законодавства про охорону здоров’я до медичної діяльності допускаються особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Чинними нормативно-правовими актами з цього питання є накази Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25.12.1992 № 195 (далі — Перелік навчальних закладів); «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19.12.1997 № 359 (далі — Наказ № 359); Випуск 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2002 № 117 (далі — ДКХП; Випуск 78 ДКХП).
Так, відповідно до пункту 1 Приміток до розділів І та ІІ Переліку навчальних закладів до роботи на посадах лікарів і провізорів допускаються фахівці, які отримали спеціальну підготовку у вищих навчальних закладах та звання лікаря-спеціаліста з конкретної спеціальності (для лікарів), провізора загального профілю (для фармацевтів) або мають сертифікат, що дає право обіймати посаду лікаря-спеціаліста (для фахівців із немедичною освітою).
У абзаці 2 пункту 2.4 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом № 359, зазначено, що лікарем-спеціалістом однієї із спеціальностей, що передбачена Номенклатурою лікарських спеціальностей, може бути лікар, який закінчив інтернатуру, магістратуру, клінічну ординатуру або аспірантуру з цієї спеціальності і має сертифікат лікаря-спеціаліста, а також особи, які в установленому порядку допущені до лікарської діяльності, пройшли курси спеціалізації, стажування або інші види підготовки та мають необхідну за програмою теоретичну і практичну підготовку за своєю спеціальністю, володіють сучасними методами профілактики, діагностики та лікування хворих.
Відповідно до пункту 2.1 цього положення особи, які закінчують навчання в інтернатурі, клінічній ординатурі або аспірантурі з відповідної спеціальності, а також особи, які допущені до лікарської діяльності та пройшли курси спеціалізації, стажування або інші види підготовки у порядку, передбаченому наказом № 195, підлягають атестації на визначення знань та практичних навиків із присвоєнням звання лікаря-спеціаліста з конкретної лікарської спеціальності.
ДКХП встановлено освітньо-кваліфікаційні вимоги для обіймання посад лікарів з усіх спеціальностей. Зокрема, пунктом 1 розділу «Професіонали» визначено кваліфікаційні вимоги до лікаря: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціалізація за певною спеціальністю, наявність сертифіката лікаря-спеціаліста.
Також вимоги щодо обов’язкового проходження спеціалізації післядипломної підготовки випускників усіх вищих закладів освіти ІІІІV рівнів акредитації з подальшим присвоєнням кваліфікації лікаря (провізора) — спеціаліста певного фаху визначено у наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІІV рівнів акредитації» від 19.09.1996 № 291.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385 затверджено переліки закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я.
Отже, право обіймати посаду лікаря за будь-якою спеціальністю та надавати консультативну допомогу мають спеціалісти, що здобули повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина» за спеціальністю «Лікувальна справа» та отримали спеціалізацію за відповідним фахом (для лікаря-хірурга — «Хірургія», для лікаря-анестезіолога — «Анестезіологія», для лікаря-акушера-гінеколога — «Акушерство і гінекологія» тощо).
