Кваліфікаційні вимоги до лікарів, що надають консультативну допомогу

Які кваліфікаційні вимоги до лікарів, що надають консультативну допомогу

Відповідно до пункту «е» статті 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801­XII (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я) надання консультативної допомоги своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я є професійним обов’язком медичних і фармацевтичних працівників.

Згідно зі статтею 74 Основ законодавства про охорону здоров’я до медичної діяльності допускаються особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Чинними нормативно-правовими актами з цього питання є накази Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25.12.1992 № 195 (далі — Перелік навчальних закладів); «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19.12.1997 № 359 (далі — Наказ № 359); Випуск 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2002 № 117 (далі — ДКХП; Випуск 78 ДКХП).

Так, відповідно до пункту 1 Приміток до розділів І та ІІ Переліку навчальних закладів до роботи на посадах лікарів і провізорів допускаються фахівці, які отримали спеціальну підготовку у вищих навчальних закладах та звання лікаря-спеціаліста з конкретної спеціальності (для лікарів), провізора загального профілю (для фармацевтів) або мають сертифікат, що дає право обіймати посаду лікаря-спеціаліста (для фахівців із немедичною освітою).

У абзаці 2 пункту 2.4 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом № 359, зазначено, що лікарем-спеціалістом однієї із спеціальностей, що передбачена Номенклатурою лікарських спеціальностей, може бути лікар, який закінчив інтернатуру, магістратуру, клінічну ординатуру або аспірантуру з цієї спеціальності і має сертифікат лікаря-спеціаліста, а також особи, які в установленому порядку допущені до лікарської діяльності, пройшли курси спеціалізації, стажування або інші види підготовки та мають необхідну за програмою теоретичну і практичну підготовку за своєю спеціальністю, володіють сучасними методами профілактики, діагностики та лікування хворих.

Відповідно до пункту 2.1 цього положення особи, які закінчують навчання в інтернатурі, клінічній ординатурі або аспірантурі з відповідної спеціальності, а також особи, які допущені до лікарської діяльності та пройшли курси спеціалізації, стажування або інші види підготовки у порядку, передбаченому наказом № 195, підлягають атестації на визначення знань та практичних навиків із присвоєнням звання лікаря-спеціаліста з конкретної лікарської спеціальності.

ДКХП встановлено освітньо-кваліфікаційні вимоги для обіймання посад лікарів з усіх спеціальностей. Зокрема, пунктом 1 розділу «Професіонали» визначено кваліфікаційні вимоги до лікаря: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціалізація за певною спеціальністю, наявність сертифіката лікаря-спеціаліста.

Також вимоги щодо обов’язкового проходження спеціалізації післядипломної підготовки випускників усіх вищих закладів освіти ІІІ­ІV рівнів акредитації з подальшим присвоєнням кваліфікації лікаря (провізора) — спеціаліста певного фаху визначено у наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ­ІV рівнів акредитації» від 19.09.1996 № 291.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385 затверджено переліки закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я.

Отже, право обіймати посаду лікаря за будь-якою спеціальністю та надавати консультативну допомогу мають спеціалісти, що здобули повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина» за спеціальністю «Лікувальна справа» та отримали спеціалізацію за відповідним фахом (для лікаря-хірурга — «Хірургія», для лікаря-анестезіолога — «Анестезіологія», для лікаря-акушера-гінеколога — «Акушерство і гінекологія» тощо).

Зміни у ліцензуванні медичної практики у 2024 році

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді