Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.
Порядок роботи сумісників та оплата їхньої праці регламентується постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245 та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43.
Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.
При роботі за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір. Стороною трудового договору про роботу за сумісництвом з боку власника (підприємства, установи, організації) може бути як інший власник (підприємство, установа, організація), так і той самий власник (підприємство, установа, організація), з яким працівник уклав договір про основну роботу. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня — у вихідний день.
Підвищення посадових окладів працівників закладів охорони здоров’я у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці здійснюється відповідно до підпункту 2.4.5 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 05.10.2005 № 308/519 (далі — Умови оплати праці).
Переліки посад працівників закладів та структурних підрозділів, посадові оклади яких підвищуються у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці, затверджені у додатках 3, 4, 5 Умов оплати праці.
Зокрема, у пункті 2.12 додатка 3 Умов оплати праці зазначений перелік посад працівників рентгенівських, радіологічних та рентгенологічних відділів, відділень, лабораторій, груп та кабінетів усіх профілів, посадові оклади котрих підвищуються у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці на 15%.
Відповідно до пункту 2.4.5.12 Умов оплати праці конкретний перелік посад працівників, котрим посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці, затверджується керівником закладу за погодженням з профспілковим комітетом залежно від функціональних обов’язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці.
На сьогодні не існує нормативного акта, який би забороняв роботу лікарів-рентгенологів більше ніж на одну ставку. Отже, лікар-рентгенолог має право працювати на цій посаді і за основною посадою, і за сумісництвом, якщо керівником закладу охорони здоров’я за погодженням з профспілковим комітетом не прийнято рішення про таке обмеження.
Це стосується і підвищення його посадового окладу у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці. Якщо лікар-рентгенолог при роботі за сумісництвом виконує функціональні обов’язки, які пов’язані з роботою у шкідливих і важких умовах праці (наприклад, променевого навантаження), посадовий оклад підвищується, а як ні — не підвищується. Але всі рішення з цього приводу обов’язково мають погоджуватися з профспілковим комітетом закладу охорони здоров’я.
