Адміністрація закладу — організатор заходів з протидії вірусним інфекціям в ЛПЗ
Щоб ефективно запобігати інфікуванню медичних працівників вірусними інфекціями, адміністрація закладу має:
- дотримуватися санітарних норм до приміщень, де проводяться медичні процедури та маніпуляції;
- забезпечити матеріально-технічне оснащення кабінетів та відділень;
- адаптувати накази МОЗ, обласного/міського департаменту охорони здоров’я, розробити локальні документи, маршрути пацієнта, стандартні операційні процедури, систематично перевіряти їх дотримання медичними працівниками;
- закупити препарати для екстреної профілактики;
- навчити медичний персонал універсальним заходам безпеки;
- забезпечити персонал засобами захисту та необхідним обладнанням;
- за можливості зменшити кількість інвазивних втручань;
- добросовісно проводити моніторинг аварійних ситуацій.
Читайте: "Iнфекційна безпека медичного персоналу: розробляємо план заходів"
Медичні працівники — попередження інфікування
Проте чимало залежить і від самих медичних працівників. У роботі вони мають дотримуватися епідемічно безпечних алгоритмів медичних маніпуляцій, знати інструкції з охорони праці, завжди за потреби надягати засоби індивідуального захисту:
- рукавички (завдяки їм у разі уколу в рану потрапляє на 46-86% менше крові);
- халати, лабораторний спецодяг;
- екрани для обличчя, маски, захисні окуляри.
Кожен працівник, який працює з біологічними рідинами, повинен мати інструкцію на випадок виникнення аварійної ситуації.
Зокрема, у разі аварії медичний працівник має дотримуватися такого алгоритму дій:
- надати собі першу допомогу (наприклад промити рану під проточною водою);
- повідомити лікарю (якщо аварія сталася у молодшого спеціаліста з медичною освітою);
- скласти звіт про аварійну ситуацію;
- зафіксувати події в журналі аварій;
- пройти тестування;
- отримати результати тестування біологічного матеріалу, при роботі з яким сталася аварійна ситуація;
- отримати направлення до інфекціоніста;
Читайте: "Постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції у медичних працівників"
- пройти початкове тестування в інфекціоніста для доведення того, що медичний працівник не був інфікований до аварійної ситуації;
- отримати консультацію щодо безпечної поведінки, проходження обстежень;
- за призначенням спеціаліста пройти постконтактну терапію та вакцинацію;
- дотримуватися режиму прийому препаратів.
Читайте: "Постановка очисної клізми: алгоритм для медсестер"
Роль інфекціоніста в профілактиці вірусних інфекцій
На інфекціоніста покладають низку важливих завдань, серед яких:
- оцінка ризику інфікування;
- косультування;
- психологічна підтримка, надання рекомендацій з профілактики;
- тестування (одразу після випадку контакту, через 6, 12 тижнів і 6 місяців, у разі, коли аварійна ситуація сталася з біологічним матеріалом, інфікованим вірусом гепатиту С — до 12 місяців);
- призначення постконтактної терапії (оцінювання ризику і показань до постконтактної терапії);
- ознайомлення особи з режимом прийому препаратів і вимогами до проходження лабораторного обстеження.
Читайте: "Внутрішньолікарняні інфекції: види, причини поширення, ізоляція інфікованих"
На етапі консультування важливу роль відіграє психологічна підтримка медика. Керівництво закладу, інфекціоніст тощо мають уникати звинувачень медичного працівника у виникненні аварійної ситуації.
