Професійні захворювання медичних працівників та їх чинники

Автор
Експертна редакція порталу
Знання основних шкідливих чинників професійної діяльності та захворювань, які вони спричиняють, допоможе медикам уберегти своє здоров’я під час роботи

 

Праця медиків — це складний і відповідальний вид діяльності. З огляду на її особливості працівники сфери охорони здоров’я (лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, провізори і фармацевти) підпадають під вплив комплексу чинників фізичної, хімічної та біологічної природи. Медики також зазнають високого нервово-емоційного напруження, перенавантаження окремих органів та їх систем.

Професійне захворювання — це захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно тривалим впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань затверджений постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662.

Правова освіта медпрацівників

Професійний характер захворювання визначає лікарська експертна комісія у складі спеціалістів спеціалізованого ЛПЗ згідно з Переліком спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань, затвердженим наказом МОЗ від 25.03.2003 № 133 (наказ МОЗ від 15.11.2005 № 606).

Шкідливі та небезпечні чинники професійної діяльності медиків

Група чинників

Приклад

Категорії медичних працівників,
які підпадають під дію чинників

Хімічні

  • лікарські препарати
  • дезінфекційні та консервувальні речовини
  • кислоти
  • луги
  • органічні розчинники тощо

лікарі усіх спеціальностей, персонал операційних блоків, анестезіологи, працівники відділень гіпербаричної оксигенації, персонал інфекційних лікарень, патологоанатоми і судмедексперти

Біологічні

  • патогенні мікроорганізми
  • віруси
  • найпростіші
  • грибки
  • антибіотики
  • вакцини
  • сироватки
  • біостимулятори

фтизіатри, інфекціоністи, персонал інфекційних відділень, патологоанатоми і судмедексперти, працівники швидкої медичної допомоги

Фізичні

  • електричні і електромагнітні поля
  • іонізуючі, лазерні, радіоактивні випромінювання та ізотопи
  • ультразвук, шум, вібрація
  • підвищений атмосферний тиск
  • висока і низька температури повітря і його вологість
  • нераціональне освітлення

лікарі усіх спеціальностей, персонал операційних блоків, анестезіологи, працівники відділень гіпербаричної оксигенації, патологоанатоми, працівники швидкої медичної допомоги та рентген­радіологічних відділень

Напруженість трудового процесу

  • інтелектуальне напруження
  • емоційне напруження
  • напруження уваги, пам’яті
  • потреба приймати рішення 
    у екстремальних ситуаціях
  • позмінна робота
  • робота в режимі очікування
  • напруження зорового аналізатора
  • спілкування з хворимиита родичами з неадекватною поведінкою

невропатологи, психіатри, працівники швидкої медичної допомоги, персонал реанімаційних відділень, судмедексперти, лікарі медико­соціальних експертних комісій

Важкість праці

  • робота у вимушеній позі
  • підняття і переміщення важких об’єктів
  • стереотипні робочі рухи

стоматологи, хірурги, травматологи, офтальмологи, отоларингологи, патологоанатоми і судмедексперти, працівники відділень гіпербаричної оксигенації, персонал операційних блоків і анестезіологи, реабілітологи, працівники швидкої медичної допомоги

До найбільш несприятливих чинників виробничого середовища, що впливають на медичних працівників, варто віднести хімічні, зумовлені забрудненням повітря виробничих приміщень аерозолями лікарських, зокрема наркотичних, речовин, а також дезінфекційних засобів, вміст яких може перевищувати гранично допустимі концентрації. 

Для фармацевтів особливу небезпеку становить безпосередній вплив лікарських препаратів у процесі їх виготовлення. Проте і готові препарати можуть бути небезпечними при порушенні цілісності їхньої упаковки, скляних флаконів та ампул. Чимало лікарських речовин, дезінфекційних засобів та реактивів мають подразнюючий, нейро-­, гепато­- і нефротоксичний ефект.

Найбільшу небезпеку становлять медичні препарати, вакцини, дезінфекційні засоби, лікарські трави, які мають алергенні властивості. Алергени, включені до Гігієнічного нормативу «Перелік промислових алергенів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.03.2007 № 99, можуть спричинити розвиток професійного алергічного захворювання не лише у випадках перевищення їхньої гранично допустимої концентрації у робочій зоні, а й тоді, коли їх вміст значно нижчий за граничну позначку.

Як адмініструвати антимікробні препарати в медзакладі

Професійні захворювання алергічної природи

До хронічних професійних захворювань алергічної природи належать, зокрема, алергічний дерматит, кон’юнктивіт, ринофаринголарингіт, риносинусит, бронхіальна астма, екзема, токсикодермія і кропивниця. Можливий розвиток і гострих алергічних реакцій — набряку Квінке, анафілактичного шоку, які потребують надання невідкладної медичної допомоги.

Анафілактичний шок розвивається у відповідь на повторне введення алергену незалежно від шляху надходження і дози алергена (вона може бути мінімальною). Наприклад, відомий випадок анафілактичного шоку як реакції на сліди пеніциліну у шприці, які лишилися у ньому після того, як його обробили, промили і прокип’ятили.

Професійна бронхіальна астма є одним із поширених алергічних захворювань медичних працівників, у тому числі і фармацевтів. Ця хвороба зумовлена впливом алергенів на респіраторний тракт на робочому місці працівника або провізора. Найчастіше етіологічними причинами професійної бронхіальної астми є латекс, дезінфекційні речовини (сульфатіазол, хлорамін, формальдегід), антибіотики, рослинна лікарська сировина, вакцини, хімічні компоненти діагностичних наборів тощо.

Одним із надійних способів специфічної діагностики професійної бронхіальної астми є провокаційна інгаляційна проба з мінімальними концентраціями водних розчинів алергенів в умовах спеціалізованого стаціонару. Дуже важливо розпізнати хворобу на ранній стадії (пікфлоуметрія на робочому місці і вдома), припинити контакт із алергеном та своєчасно розпочати лікування.

Алергічний кон’юнктивіт — це захворювання, що розвивається на фоні підвищеної чутливості до одного чи декількох чинників, що мають алергічні якості. Гострий алергічний кон’юнктивіт характеризується свербежем повік, світлобоязню, набряком та гіперемією кон’юнктиви, гіпертрофією сосочків кон’юнктиви та появою рясних сіркоподібних виділень у кон’юнктивальній порожнині. Гострий кон’юнктивіт часто супроводжується ураженням рогівки і шкіри повік за типом ангіоневротичного набряку. Хвороба протікає швидко, лікування припиняють при переході на роботу поза контактом із алергенами.

Хронічний алергічний кон’юнктивіт вирізняється затяжним перебігом, тими самими суб’єктивними відчуттями, однак порівняно «бідною» симптоматикою. Характерними є легка гіперемія слизової повік і склери, незначна гіперемія сосочків, потовщення перехідної складки. У кон’юнктивальній порожнині спостерігається невелика кількість густих виділень. Для визначення причин розвитку хвороби потрібно уточнити особливості розвитку захворювання, контакту з алергенами на виробництві та у побуті. Імовірність патогенної дії промислових алергенів перевіряють за допомогою шкірних діагностичних проб із використанням слабких розчинів досліджуваних речовин (краплева, аплікаційна, скарифікаційна або підшкірна проба). Якщо підозрюють алергени, які входять до складу твердих речовин, — роблять шкірні професійні проби з подрібненими частинками цих речовин у вигляді пилу, порошку або мазі. Хронічні алергічні кон’юнктивіти потребують переведення постраждалого на роботу, виконання якої виключає подальший контакт із алергенами, які призвели до їх розвитку.

Вагомість проблеми професійних алергічних дерматитів підтверджує той факт, що у багатьох країнах Західної Європи ці захворювання, насамперед враження шкірних покривів кистей, є найбільш часто діагностованими професійними хворобами. У 67,5% випадків алергічні реакції виникають при контакті з латексом і протікають у вигляді гіперчутливості уповільненого типу, проявляються контактним дерматитом чи кропивницею або ж можуть мати системний характер.

Часті рецидиви алергічного дерматиту можуть призвести до тимчасової втрати працездатності; впливають на професійну, соціальну і психологічну діяльність; можуть ускладнювати роботу руками, що значно знижує ефективність праці; а також спричинити істотні економічні втрати як конкретної особи, так і суспільства.

Варто зазначити, що попри високий ризик розвитку алергічних хвороб, у нашій країні реєструють лише поодинокі випадки. Так, за десятирічний період (2001­2010 роки) професійні, у тому числі алергічні, дерматити зареєстровані лише у восьми осіб. Це свідчить про низьку якість виявлення професійних захворювань шкіри, особливо у фахівців галузі охорони здоров’я.

Важкість і напруженість праці, які належать до шкідливих чинників трудового процесу, супроводжують роботу хірурга, травматолога, стоматолога, отоларинголога, патологоанатома, працівників відділень гіпербаричної оксигенації, персоналу операційних блоків і анестезіологів, реабілітологів, працівників швидкої медичної допомоги.

При постійному перебуванні у вимушеній робочій позі порушення набувають стійкого характеру, аж до формування окремих захворювань опорно­рухового апарату, нервової і серцево­судинної систем. Тому серед медичних працівників часто трапляються випадки захворювань на варикозне розширення вен нижніх кінцівок і шийно­плечову радикулопатію.

При тривалому перебуванні у положенні стоячи можливий розвиток плоскостопості, болю у ногах, набряків, швидкої утомлюваності м’язів ніг, інколи — судом литок. У людей, які довго перебувають у такому положенні, часто розвивається хронічна венозна недостатність нижніх кінцівок та її ускладнення — тромбофлебіт та трофічні розлади.

Хронічна венозна недостатність нижніх кінцівок — це одне із найпоширеніших професійних захворювань. З-­поміж професійних чинників, які впливають на його розвиток, найбільше значення мають фізичне перенавантаження та тривале статичне навантаження. Це захворювання найчастіше виникає у осіб, які виконують роботу стоячи, наприклад, хірургів.

Робота медиків також характеризується напруженням органу зору при роботі з комп’ютером, читанні рецептів, особливо, якщо вони написані нерозбірливим почерком. Підвищене навантаження на зоровий аналізатор виникає при незадовільному освітленні. Погіршення зорових функцій проявляється розладом акомодації. У працівника, очі якого не можуть адаптуватися до таких умов, швидко виникає зорова та загальна утома; він скаржиться на почуття понівеченості, швидку втому при читанні і роботі на близькій відстані; різь та біль у ділянці очей, лоба, тімені, погіршення зору, появу періодичного роздвоєння предметів тощо. Розвивається комплекс зорових функціональних розладів, які називають астенопією.

Шкідливі чинники біологічного походження

До групи професійних захворювань медичних працівників, спричинених дією біологічних чинників, належать інфекційні і паразитарні захворювання (туберкульоз, токсоплазмоз, вірусний гепатит, мікози шкіри, сифіліс, ВІЛ­-інфекція, короста та інші), зумовлені контактом під час роботи з хворими та інфікованими матеріалами.

Дисбактеріоз, кандидомікоз шкіри і слизових оболонок, вісцеральний кандидоз розвиваються при контакті з інфекційними хворими або інфікованими грибами­продуцентами матеріалами, антибіотиками (робота в амбулаторних і стаціонарних закладах охорони здоров’я, аптеках, біологічних лабораторіях, підприємствах мікробіологічної медичної промисловості тощо).

За останні 20 років в Україні значно погіршився санітарно­епідеміологічний і технічний стан протитуберкульозних закладів. Тому серед професійних захворювань у працівників галузі охорони здоров’я все частіше реєструють туберкульоз, який є як медичною, так і соціальною проблемою. В Україні щороку реєструють 40 тисяч нових випадків туберкульозу серед населення, а серед медичних працівників — 700, проте, на жаль, лише у 70 випадках із цих 700 захворювання визнають як професійне. За результатами дослідження, проведеного Державним підприємством «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України» у період із 2003 по 2010 роки, значну кількість осіб, що захворіли на туберкульоз, становили медичні сестри і фельдшери.

Переважна більшість професійних захворювань на туберкульоз серед медиків припадає на середній (40,6%) та молодший (20,8%) медичний персонал. Лікарі хворіють у 24,0% випадків. Захворювання трапляється і у лаборантів, слюсарів­сантехніків, дезінфекторів, поварів та інших працівників (рис.). Найчастіше особи, які захворіли, працюють у спеціалізованих протитуберкульозних закладах — лікарнях та диспансерах.

Низький рівень виявлення професійного зараження на туберкульоз, а також далеко не повне обстеження медичних працівників у спеціалізованих профпатологічних закладах пояснюються небажанням медичних працівників та адміністрації протитуберкульозних закладів направляти хворих на профпатологічну експертизу.

Професія лікаря пройшла складний шлях від знахарства до складної високотехнологічної діяльності у сучасних спеціалізованих центрах. Водночас, робота у системі охорони здоров’я, особливо в умовах реформування галузі, воєнного стану, обмежених матеріальних ресурсів, підвищеного емоційного навантаження створює додаткові труднощі та не сприяє збереженню здоров’я медичних працівників. Тож завданням керівника ЗОЗ є максимально дбати про здоров'я своїх працівників та убезпечувати їх від професійних захворювань.



зміст

Зміни у ліцензуванні медичної практики у 2024 році

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді