Медична допомога ВІЛ-­інфікованим пацієнтам чи хворим на СНІД в Україні

Головне завдання  медичної допомоги хворим на ВІЛ/СНІД — це лікування ВІЛ-­інфекції. Кількість людей з ВІЛ­-інфекцією продовжує зростати, відповідно, збільшується частка тих, хто потребує лікування, яке є пожиттєвим, безперервним та досить дорогим. Тому необхідна чітка система планування для максимально раціонального використання наявних ресурсів.

Оскільки антиретровірусна терапія проводиться пожиттєво, при розробці програм терапії варто враховувати стабільність інфраструктури галузі охорони здоров’я, лабораторної бази, наявність кваліфікованого персоналу, безперер­вного постачання антиретровірусних препаратів. Все це зумовлює необхідність розробки програм мінімум на 3–5 років. 

Читайте: "Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій"

Лабораторна база закладів охорони здоров’я, що надають допомогу ВІЛ-­інфікованим

Важливе місце у структурі системи надання медичної допомоги ВІЛ-­інфікованим посідає лабораторна діагностика. Лабораторна база закладу охорони здоров’я, що надає допомогу ВІЛ-­інфікованим, має забезпечувати доступність сучасних методів діагностики, своєчасність проведення досліджень та отримання результатів, високу якість проведення досліджень, а також систему обліку та моніторингу.

Відповідно до Інструкції з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-­інфекцію/СНІД, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ­інфекцію/СНІД» від 25.05.2000 № 120 (далі — Інструкція № 120), клінічний діагноз ВІЛ-­інфекції встановлюється амбулаторно або в стаціонарі на підставі виявлення антитіл до ВІЛ при лабораторному обстеженні (ІФА, імунний блот тощо) чи виявлення антигенів ВІЛ, чи позитивних результатів вірусологічного дослідження на наявність ВІЛ з урахуванням відповідних епідеміологічних та клінічних даних.

Читайте: "Диспансеризація: організація заходів, відповідальність та порядок проведення"

Перелік основних досліджень, що здійснюються лабораторіями при центрах СНІДу

Система обліку та моніторингу результатів досліджень залежить від наявної комп’ютерної техніки та програмного забезпечення. Безперервність проведення досліджень забезпечується шляхом планування кількості реагентів і тест-­систем, своєчасності закупівель, доставки та раціонального використання ресурсів.

Читайте: "Медичні інформаційні системи – впроваджуємо у вашому медичному закладі"

Безпека праці медичного персоналу забезпечується шляхом технічного обладнання робочого місця та регулярного навчання персоналу навичкам запобігання травмам, аварійним ситуаціям і надання першої допомоги на випадок контакту з біологічно небезпечними рідинами.

Вкрай важливим та актуальним аспектом у роботі лабораторії нині є максимальна взаємодія між лаборантами та клініцистами, яка здійснюється шляхом постійного обговорення проблемних випадків, відпрацювання спільної тактики (чи потрібні повторні або додаткові дослідження, якщо так, то в якому обсязі та за яких умов — режим харчування, період доби, особливості транспортування тощо).

Персонал закладів охорони здоров’я, що надають допомогу ВІЛ­інфікованим

Персонал, що надає медичну допомогу ВІЛ­-інфікованим людям, проходить обов’язкове навчання з питань лікування та діагностики ВІЛ/СНІДу, а також підготовку за правовими та морально-­етичними аспектами цієї проблеми, адже він здійснює не лише медичний, а й морально-­психологічний супровід.

Склад персоналу, який обслуговує пацієнтів з ВІЛ/СНІДом, дуже різноманітний. Відповідно до Інструкції № 120 ВІЛ-інфіковані пацієнти не менше одного разу на рік мають бути оглянуті такими лікарями: терапевтом, стоматологом, дерматовенерологом, гінекологом (урологом), невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом. Два рази на рік їх оглядає інфекціоніст. У разі потреби обсяг обстеження визначає лікар, який здійснює диспансерний нагляд. Також до складу персоналу, який здійснює супровід ВІЛ­-інфікованих пацієнтів, належать медичні сестри, соціальні працівники та молодший медичний персонал.

Враховуючи особливості лікування ВІЛ-­інфекції (пожиттєва, безперервна терапія, схема лікування складається як мінімум з 3 препаратів, паралельно може прийматися велика кількість інших медикаментів, наприклад, для лікування туберкульозу, гепатиту, інших опортуністичних інфекцій), можливість розвитку побічних ефектів та взаємодій, періодичну потребу у зміні дозування тощо, у багатьох країнах Європи до штату Центрів СНІДу входить фармацевт. Подібної практики в Україні поки нема.

Найважливішим правовим аспектом, стосовно якого весь персонал, що надає соціальнопсихологічну та медичну допомогу ВІЛ-­інфікованим, проходить навчання в обов’язковому порядку, є юридична відповідальність за розголошення інформації, отриманої під час виконання службових обов’язків (наприклад, працівникові стало відомо, що ВІЛ-­інфекція виявлена у його сусіда, знайомого, родича).

Медичних працівників також консультують щодо толерантного та безоцінного ставлення до пацієнтів, адже не є таємницею, що проблема ВІЛ — одна з найбільш стигматизованих, і пацієнти з ВІЛ часто відчувають на собі прояви дискримінації та стигматизації (навішування ярликів щодо походження інфекції, зарахування всіх нововиявлених хворих до групи ризику, відмова в обстеженні, некоректні висловлювання в присутності пацієнта та нетактовні поради:  вагітній — зробити аборт, медичному працівникові — негайно звільнитися з роботи, батькам дитини — перевести її на домашнє навчання тощо).

Читайте більше: "Безперервне навчання медичного персоналу - організація"

Родичі нововиявлених хворих, котрі також переживають широкий спектр емоцій в момент повідомлення статусу їхніх близьких (від повної байдужості до втрати свідомості, небажання жити далі, почуття провини чи агресії), часто потребують консультування щодо готовності надати психологічну підтримку та допомогу ВІЛ-інфікованим. Персонал повинен знати про можливість виникнення у хворих та їхніх родичів різноманітних реакцій, вміти правильно на них відповідати і допомагати пацієнтам знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій.

Важливим є також консультування щодо підготовки до лікування, оскільки антиретровірусну терапію для лікування ВІЛ призначають для регулярного пожиттєвого прийому. Часто пацієнти та їхні родичі потребують численних консультацій, перш ніж вони приймуть рішення погодитися на терапію. Тут істотну допомогу можуть надати консультанти «рівний рівному», тобто ті люди, котрі вже почали лікуватися раніше, адаптувалися до лікування та подолали складний період психологічної адаптації до нового режиму життя.

У системі медичного обслуговування ВІЛ-­інфікованих пацієнтів використовують міждисциплінарний підхід. Як правило, міждисциплінарну команду утворюють лікар, медсестра та соціальний працівник, за необхідності до її складу може бути включений лікар відповідної спеціалізації (психолог, невролог, фтизіатр тощо) залежно від потреб пацієнта. Всі члени команди проходять обов’язкове навчання на спеціальному семінарі-­тренінгу.

Такий підхід до обслуговування  та надання медичної допомоги пацієнтам часто застосовують спільно з представниками неурядових організацій (в особі соціальних працівників). Кожен з членів групи несе відповідальність за визначений спектр роботи з конкретним пацієнтом. Члени команди на загальних зборах обговорюють проблемних пацієнтів і виробляють спільну тактику їх подальшого медичного та соціального супроводу.

Наприклад, лікар за результатами контрольних досліджень бачить, що показники крові у пацієнта погіршуються (зменшується кількість CD4­-лімфоцитів, зростає вірусне навантаження). Аби прийняти рішення про зміну схеми терапії необхідно переконатися, що пацієнт приймає препарати, а якщо ні — з’ясувати причини (депресія, відсутність змоги їздити за ліками, побічні ефекти, втрата препарату, забуває приймати, приховує від родичів). Все це допоможе оцінити соціальний працівник при відвіданні пацієнта вдома та спілкуванні з його рідними. При цьому можлива доставка препаратів медсестрою чи соціальним працівником пацієнтові додому чи супровід хворого в стаціонар, пошук родичів, які зможуть допомогти і підтримати, або переадресація хворого для супроводу у соціальні служби, Червоний хрест тощо. Тактику обслуговування пацієнта після збору докладної інформації (клінічної, соціальної та психологічної) обирають шляхом спільного обговорення.

Інтеграція між службами, що надають допомогу ВІЛ-­інфікованим

Ефективна реалізація програм лікування ВІЛ-­інфекції в закладах охорони здоров’я неможлива без їх взаємодії з іншими програмами та службами, що, наприклад, забезпечують навчання та підвищення кваліфікації персоналу, що надає медичну допомогу ВІЛ-інфікованим пацієнтам, впровадження програм добровільного консультування і тестування на ВІЛ, надання спеціалізованої медичної допомоги, в тому числі акушерсько­гінекологічної, педіатричної та психіатричної. Також особливо важливим є співробітництво зі службами, що займаються навчанням хворих, зокрема, методам запобігання передачі ВІЛ (ресурсні центри, соціальні служби тощо).

Особливу роль в інтеграції відіграють неурядові організації, функції яких дуже різнобічні:

• залучення позабюджетних коштів для реалізації програм лікування, догляду та підтримки;
• психологічна підтримка, соціальна допомога, адвокація (сприяння в отриманні консультації психолога, юриста, допомога у побутових справах — отримання прописки, опікунства, влаштування на роботу);
• догляд вдома (тяжкохворі пацієнти, багатодітні сім’ї, особи з обмеженими можливостями);
• робота з групами підвищеного ризику з метою запобігання поширення вірусу.

Активна інтеграція запобігає розповсюдженню ВІЛ на території України шляхом профілактики нових інфікувань та активного залучення до лікування всіх ВІЛ­інфікованих осіб.

Читайте: "Внутрішньолікарняні інфекції: катетер-асоційовані зараження кровотоку"

Розширювати масштаби антиретровірусної терапії потрібно на базі вже наявних закладів охорони здоров’я та служб суспільної охорони здоров’я, збільшуючи охоплення ними населення. Для цього треба ефективно використовувати «точки входу» — шляхи виявлення людей, що потребують антиретровірусної терапії. До таких шляхів належить:

• посилення роботи з населенням по консультуванню та тестуванню на ВІЛ;
• активне виявлення ВІЛ-­інфікованих та хворих на СНІД у лікарнях, поліклініках та тих закладах охорони здоров’я, де є велика імовірність зустріти носіїв ВІЛ-­інфекції (протитуберкульозні, шкірно­венерологічні, наркологічні диспансери);
• взаємодія зі службою охорони здоров’я матері та дитини та програмою профілактики вертикальної передачі ВІЛ;
• пропаганда необхідності та користі консультування і тестування на ВІЛ та медичної допомоги.

Таке різноманіття завдань у підсумку має єдину мету — зупинити поширення епідемії СНІДу в Україні, але її варто розглядати як частину всезагального підходу, який передбачає і вирішення проблем бідності, і діагностику опортуністичних інфекцій (особливо туберкульозу), і організацію навчання, роботи, дозвілля, і доступність засобів контрацепції, і лікування наркозалежності, і впровадження програм зменшення шкоди. Важливим також є дотримання прав людини в цілому та прав пацієнта і жінок зокрема та реалізація потреби в інтенсивному консультуванні та навчанні населення, подолання стигми і дискримінації у суспільстві.