Психологічна стійкість та здатність співпереживати — якості, що допоможуть медичній сестрі підтримувати пацієнта в останні дні його життя. Не кожна людина зможе обрати професію медичної сестри, адже рано чи пізно доведеться пережити таке психічне та емоційне навантаження, як смерть хворого. Особливо нестерпно, якщо врятувати пацієнта неможливо. Неспроможність допомогти, стрес від побачених страждань сильно травмують психіку медичного працівника.
Читайте: "Спілкування медсестер з важкохворими пацієнтами"
Психологічна підтримка пацієнта
Доглядаючи за хворим останні дні його життя, медична сестра непомітно стає для пацієнта найближчою людиною. І тут важливим є не лише призначене лікарем симптоматичне лікування, а й емоційна підтримка пацієнта. Варто підготуватися до таких непростих запитань, як: «Чи я страждатиму?», «Скільки мені залишилося жити?», «Чи зможу я залишитися вдома, чи помру в лікарні?».
Почувши невтішний діагноз, пацієнт переживає чотири стадії вмирання: заперечення, гнів, депресію, прийняття.
Стадії можуть видозмінюватись, окремих стадій може не бути, проте схема в цілому дає змогу зрозуміти, що переживає людина, яка помирає. Завдяки цьому медична сестра може завчасно підготуватися і на кожній зі стадій надавати відповідну психологічну підтримку (проявляти терпіння, давати можливість виговоритися, спокійно ставитися до гніву тощо).
Подібні стадії простежуються і в поведінці рідних пацієнта, який помирає. Проте у них наведені психологічні процеси найчастіше відстрочені у часі, зокрема, можуть починатися з моменту повідомлення про смерть близької людини. Саме тому медичному працівнику, який має повідомити сумну звістку, варто дати родичам можливість усвідомити те, що сталося (дати час, аби побути в тиші, поплакати); відповісти на всі запитання, що їх хвилюють (чи казав щось хворий перед смертю, чи йому було боляче); дати змогу попрощатися з померлим.
Читайте: "Постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції у медичних працівників"
Психологічна підтримка членів родини
Реакція близьких на повідомлення про смерть може бути найрізноманітнішою — від небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву
і відчуття провини. Першою реакцією найімовірніше буде шок. У стані шоку людина відчуває порожнечу, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається.
Надалі стан шоку може змінитися відчуттям відчаю (заперечення). На цьому етапі рідні померлого переживають гнів, відчуття власної провини, гострої туги, несправедливості того, що відбувається. Ця стадія може бути досить тривалою. Особливо важкі перші п’ять тижнів. З часом відчай змінюється смутком і відчуттям безпорадності. Насамкінець людина навчається жити з болем втрати.
Такий розвиток подій є природнім, проте медичний працівник має вчасно помітити патологічні реакції втрати (надмірний емоційний вибух, надто довгий або повністю відсутній). Також при патологічній реакції втрати людина може годинами розповідати про померлого й обставини його смерті.
Отже, безпосередньо після повідомлення про смерть пацієнта, медичний працівник має дати рідним змогу виплакатися. На знак втіхи можна взяти одного з родичів за руку чи покласти руку на плече, запропонувати чаю або води.
Читайте: "Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій"
Не зайвим буде дати декілька порад щодо того, як впоратися зі стресом від втрати близької людини. Зокрема, психологи радять:
1) не стримувати почуттів, не соромитися плакати;
2) поговорити про своє горе з друзями;
3) зосередитися на сьогоденні (намагатися не думати про нещастя, яке сталося);
4) не залишатися на самоті, намагатися постійно бути зайнятим роботою або хобі;
5) стримуватися від агресії, не звинувачувати нікого у тому, що сталося;
6) щоденно приділяти час фізичним навантаженням (ходьбі, плаванню, гімнастиці);
7) дотримуватися розпорядку дня (прийому їжі, виконання хатніх обов’язків);
8) звернутися за допомогою до психологів, якщо відчуття втрати нестерпне, не дає змоги повернутися до нормального життя.
Перед тим, як залишити рідних, обов’язково потрібно запитати, як вони себе почувають, чи нікому не потрібна медична допомога (заспокійливе тощо).
Читайте: "Гігієнічні вимоги до оздоблення приміщень медичних закладів, що надають первинну допомогу"
Психологічна деформація медичного працівника
Особливої уваги при догляді за пацієнтами, які помирають, потребує психологічний стан медичної сестри. Робота з такими хворими передбачає емоційну насиченість та психофізичне напруження. У зв’язку з цим спостерігаються численні випадки психологічної деформації медиків.
Зокрема, часті психоемоційні перевантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психіки призводять до того, що характер медичного працівника кардинально змінюється. Професійною деформацією є такі поведінка і висловлювання медичних працівників, за яких під впливом звички проявляється черствість по відношенню до хворих такою мірою, що у родичів хворого створюється враження бездушності і навіть цинізму.
У разі психологічної деформації проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими. Ці риси є своєрідним психологічним щитом від неспроможності допомогти. Вони вберігають психіку медиків від частих моральних переживань через смерть пацієнтів. Розуміючи психологічні процеси, які змушують м’яку і добру людину ставати цинічною, беземоційною, можна навчитися контролювати свою поведінку, адже таке ставлення до пацієнта та його рідних є неприпустимим, а психологічна підтримка пацієнта – важлива частина робои кожного медичного працівника.
Читайте: "Які медичні рукавички обрати для роботи?"
