Відшкодування витрат закладу охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочину

У закладі охорони здоров’я лікувався потерпілий від злочину, кошти на стаціонарне лікування якого стягнені з винної особи за рішенням суду. Ці кошти надійшли вже після виписки хворого зі стаціонару, і заклад витратив їх на поточні потреби. Утім, під час ревізії фінінспектори трактували такі витрати як незаконне використання коштів. З’ясуємо, як визначити суму коштів, що підлягає відшкодуванню, правильно її обчислити та використати

Відповідно до частини першої статті 1206 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435­IV (ЦКУ) особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Тобто на особу, яка вчинила злочин, крім загального обов’язку відшкодувати шкоду потерпілому від злочину, покладається також обов’язок відшкодувати закладу охорони здоров’я витрати на лікування потерпілого. І не лише тоді, коли така особа вчиняє злочин проти життя та здоров’я іншої особи, а й у разі порушення вимог про охорону праці (ст. 271 Кримінального кодексу Украї­ни від 05.04.2001 № 2341­III; ККУ) чи правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою (ст. 272 ККУ).

Відшкодування витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого регламентовано Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545 (далі — Порядок № 545).

Тож розглянемо разом, яких дій слід дотримуватися на вимогу Порядку № 545 у разі визначення суми коштів, витрачених закладом охорони здоров’я на лікування потерпілого, та їх використання.

Визначення суми коштів, що підлягає відшкодуванню

Відповідно до пункту 2 Порядку № 545 сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням:

  • кількості ліжко­днів, проведених ним у стаціонарі;
  • вартості витрат на його лікування в день.

Варто пам’ятати про Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297­VI, зокрема статтю 7 «Особливі вимоги до обробки персональних даних». Оскільки понесені витрати розраховує бухгалтер (який не є особою, уповноваженою на обробку персональних даних, пов’язаних із здоров’ям людини) та з огляду на те, що обчислюють витрати, як правило, на досудовому етапі, потрібно отримати від пацієнта письмову згоду на обробку персональних даних.

Кількість ліжко­днів визначають на підставі медичної карти стаціонарного хворого, оформленої за формою № 003/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» від 14.02.2012 № 110, або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару закладу охорони здоров’я.

Суму витрат на лікування потерпілого за один ліжко­день визначають виходячи з фактичної кількості ліжко­днів та загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилося лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання (п. 2 Порядку № 545).

Також під час обчислення суми коштів, що підлягають відшкодуванню, обов’язково враховують вартість спожитих комунальних послуг та енергоносіїв у перерахунку на ліжко­день.

Обчислюючи вартість харчування, можна користуватися:

  • загальним розрахунком — фактичні витрати за КЕКВ 2230 «Продукти харчування» в перерахунку на ліжко­день в період перебування постраждалого у стаціонарі;
  • прямою вибіркою із меню­розкладок.

Натомість під час обчислення вартості медикаментів доцільно скористатися загальним розрахунком — фактичні витрати за КЕКВ 2220 «Медикаменти та перев’язувальні матеріали» в перерахунку на ліжко­день в період перебування постраждалого у стаціонарі.

Якщо ж застосовувати пряму вибірку медикаментів із історії хвороби, слід враховувати, що часто під час лікування у стаціонарі хворі їх закуповують особисто. До того ж, пряма вибірка не дає можливості врахувати, скажімо, витратні матеріали для лабораторних досліджень, дезінфікуючі засоби, рукавички, спирт, шприци тощо. А це, у свою чергу, зменшує фактичну суму витрат на лікування потерпілого за один ліжко­день.

Тож уключати суми цих медикаментів до вартості ліжко­дня недоречно. За наявності підтверджувальних документів вони надалі можуть бути стягнуті з винної особи окремо (як моральна шкода).

Зауважимо, що відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати, наприклад, пов’язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо, не відшкодовуються (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07.07.1995 № 11).

Утім, відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв’язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні. У разі сумніву в обгрунтованості перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні або в строках лікування у справі призначають відповідну експертизу.

Порядок проведення стягнень

Визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров’я або прокурора (абз. 1 п. 3 Порядку № 545).

У разі, коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про її відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому самому порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування постраждалого від злочину в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Якщо злочин вчинено неповнолітньою особою або суспільно небезпечне діяння вчинено малолітньою особою, то відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення № 545 витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 ЦКУ.

Зарахування стягнених коштів

Як установлено пунктом 4 Порядку № 545, стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Витрачання зазначених надходжень провадиться у загальному порядку на заходи, передбачені бюджетом.

Зауважимо, що дотримання законодавства під час виконання операцій із зарахування коштів, відшкодованих на стаціонарне лікування потерпілих від злочинних діянь, як правило, контролюють фінінспектори під час проведення ревізій фінансово­господарської діяльності закладів охорони здоров’я.

І привід для виявлення порушення довго шукати не доводиться, адже заклади охорони здоров’я кошти, стягнені з винних осіб державною виконавчою службою за рішеннями судів за стаціонарне лікування потерпілих від злочинних діянь, не завжди перераховують до бюджету, з якого їх профінансовано, а іноді витрачають на власні потреби.

Тож фінінспектори кваліфікують такі дії як порушення пункту 4 Порядку № 545 та частини третьої статті 1206 ЦКУ, що призводить до недоотримання фінансових надходжень відповідним бюджетом і є незаконним використанням коштів закладом охорони здоров’я.

НОРМАТИВНА БАЗА

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341­III (із змінами і доповненнями)

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435­IV (із змінами і доповненнями)

Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297­VI (із змінами і доповненнями)

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07.07.1995 № 11 (із змінами і доповненнями)

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання» від 16.07.1993 № 545 (із змінами і доповненнями)

Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» від 14.02.2012 № 110, зареєстровано в Мін’юсті 28.04.2012 за № 661/20974 (із змінами і доповненнями)

Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину

Особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Стаття 1206 Цивільного кодексу України
від 16.01.2003 № 435­IV

Карпати-weekend для ТОПменеджерів медзакладів

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді